Голова Білокуракинської об’єднаної територіальної громади Сірик Сергій Іванович привітав лауреатів ІІІ премії фестиваля мистецтв «Звёздный прибой», що проходив в м. Кітен, Болгарія, танцювальний колектив «ГРАЦІЯ». Він побажав колективу творчої наснаги, успіхів та перемог. Призерам були вручені подарунки та солодощі.
Оце кіно було сьогодні на пляжі річки Білої в Білокуракине! Приїхали на пляж на якомусь вітчизняному «Ферарі» москальського виробництва четверо напівтверезих чоловіків - у кожного – пузо, як гарбуз, пики - червоні, розігріті на сонці та з сальним відблиском, очі аж позапливали. Не встигли вони випасти з автівки, як їх потягнуло на подвиги. Всі четверо з розгону забігли на дерев'яний місток, відігнавши дітей, і сиганули у воду - хто пикою вниз, хто ногами, а хто просто ляпнувся своїм пузяком об воду, що аж бризки летіли на обидва береги, обдаючи прохолодою всіх навколишніх відпочивальників, серед яких більшість були діти молодшого шкільного віку.
Поплескавшись у воді із реготом та охолодивши душу й тіло, вони все ж таки пішли під дерев'яний навіс, біля якого стояла їхня "Ферарі", і там вирішили влаштуватись на відпочинок після важкого трудового дня, протягом якого вони, як було видно, добряче встигли попрацювати, прийнявши на груди чималеньку дозу якогось бадьорого напою.
Але вже за пару хвилин одному непосидючому "герою" раптово захотілось залізти на дитячу металеву гірку і спуститись з неї у воду. Та широкопузий дядько явно не врахував деяких нюансів такої своєї задумки, яку він все ж таки реалізував, навіть не встигнувши, як було видно, подумати про її можливі наслідки. Він заліз по сходинках на гірку і відразу, навіть не зупиняючись, сів дупою на металевий спуск... І тут... - Це треба було бачити!!! Ні пером описати, ні словом передати! - Він, як скажений собака, завив і задригався обома половинками своєї чималенької дупи так, як наче сів на розпечену сковорідку!.. І дійсно - так воно й було! Бо відносно гладенький металевий спуск з гірки вниз так розігрівся на спекотному сонці, що до нього не можна було доторкнутись навіть рукою - могли залишитись опіки. А цей напівтверезий одоридло сів на неї величезною дупою в усій своїй красі, та ще й спробував спуститись вниз... Такого навіть в найкумеднішому і найсмішнішому кіно не побачиш!!! Він верещав і звивався, як зміюка від доторку розжареного металу, але все ж таки спустився вниз... І не важливо, що до води було ще якихось два метри (постаралась місцева влада зробити як найкраще - все для людей!!!). І обпечене та вкрай розігріте алкоголем тіло плюхнулось об землю (добре, що внизу був м'який пісок), якимось чином перевернувшись головою вниз вже наприкінці свого тернистого шляху по розпеченій металевій гірці.
Судячи по тому, як цей чоловік хапався за стегна, дупу та своє чоловіче причандалля, що хоч і прикривалось плавками, але було явно підсмажене - було зрозуміло, що йому, бідоласі, було в цей момент непереливки...
І тут його товариші та колеги по гучному відпочинку не розгубились - вони своєчасно підбігли до нього і, схопивши за руки та ноги, потягли його пузом по піску прямо у воду! За кілька секунд обпечений "бідолаха" вже "ожив" і миттєво підвівся на ноги. Але не так сталось, як йому гадалось!!! Один з його друзів вирішив продовжити "допомагати" товаришу і вмить, схопивши його за шию, знову повалив у річку... Товстопузень вп'єть опинився у воді - на цей раз вже пикою вниз, а дупою вгору, і, як видно, почав захлинатися водою, бо кілька секунд не міг виринути з річки та підвестись на ноги. Його товариш в цей час вже був в кількох метрах далі і спокійно плив у бік середини річки. Та, мабуть, інстинкт самозбереження все ж таки спрацював і незграбний товстопузень таки піднявся на ноги, та як нічого й не було, весело зареготав, відхаркуючи та спльовуючи річну воду, якої він встиг нахлебтатися вдосталь...
Далі веселі розваги чотирьох дорослих та по-дитячому незграбних і пустотливих чоловіків тривали ще деякий час... Чим ці розваги закінчились, мені не відомо, бо на небі насувались грозові хмари і я вирішив залишити пляж... Та чудовий настрій і враження від такого дорослого пляжного кіно був забезпечений до кінця дня...
На початку червня 2017 року на гарячу лінію МВС ЛНР надійшли скарги місцевих жителів селища Білокуракине, що фруктові сади місцева влада віддала під вирубку невідомим. Завдяки висвітленню цієї проблеми в ЗМІ в селище прибули співробітники СБУ і зупинили незаконну вирубку. Про це 27 червня повідомили в Центрі по взаємодії з громадськістю МВС ЛНР. Фруктові сади на околицях села Попівка на початку 2017 року голова Білокуракинської райдержадміністрації Сергій Іванюченко передав в оренду підставним особам. У їх розпорядженні всього виявилося більше 500 гектарів фруктових садів, які раніше належали пайовикам сільгосппідприємства села Попівка. Після оформлення оренди в садах почалася масова вирубка насаджень і переробка дерев на деревне вугілля. На претензії пайовиків Іванюченко не реагував, а в місцевій нацполіціі заяви приймати відмовлялися. Після поширення інформації на сайті МВС ЛНР про незаконну вирубку фруктових дерев в село приїхала група співробітників СБУ для перевірки підприємства. За її попередніми підсумками роботу цеху зупинили на 10 днів. Місцева жителька за телефоном гарячої лінії МВС ЛНР подякувала правоохоронцям ЛНР за допомогу. Факт внесено до Книги обліку подій і злочинів МВС ЛНР. Інформація перевіряється. За попередніми результатами, крім припинення роботи цеху і перевірки його діяльності, СБУ активно шукає автора заяви в МВС ЛНР. Також встановлено, що власник цеху - голова Білокуракинської РДА Сергій Іванюченко - в даний час вживає весь свій вплив і застосовує свої зв'язки для відновлення вирубки фруктових дерев. Перевірка триває.
Хто знає, коли в цьому році в Білокуракине будуть робити офіційне відкриття пляжу на річці Білій? Зазвичай це відбувалось на День молоді, але цього року офіційний День молоді в Білокуракине 25 червня минув без жодних свят (якщо не рахувати Випускного вечора в школах). Хоча, якщо врахувати, який на річці Білій зробили пляж, то відкривати його з пафосом і святкуванням, мабуть, було б не зовсім доречно. Бо пляжу як такого немає, а є лише поросла бур'яном річка з мулом по коліна та невеличкий прошарок піску на узбережжі, під яким де-не-де вже пробивається той самий бур'ян. Якщо при будівництві пляжу в 2011-2012 роках річку намагались розширити та зробити глибшою, то тепер все навпаки - її просто засипали спочатку землею, а потім піском (притрусили для краси). Тепер глибина річки в районі пляжу дорослій людини ледь-ледь закриває пузо, при умові, якщо не залазити далі в муляку та бур'яни, в які можна запросто залізти і не вилізти.
Хоча діти у віці 8-10 років на пляжі купаються ледь не щодня, коли тепла погода. Для них глибини така, як треба. Хоча з дерев'яного містка вже не сіганеш, як раніше, вниз головою, бо є вірогідність гепнутись об саме дно та звернути шию. Та діти радіють і такому купанню, коли можна просто плескатись у воді неподалік узбережжя. Вже на відстані 7-8 метрів від берегу зайти у воду неможливо, бо грузнеш або у мул, або плутаєшся в бур'янах. От і виходить, що більш-менш придатна площа для бультихання у воді - 5-7 метрів біля дерев'яного містка. Про інший берег з дерев'яним містком (з боку вул. Підгірної) взагалі можна забути. Там берег взагалі не впорядковували. Мабуть, це зайве... Навіщо витрачати кошти та зусилля, якщо там взагалі ніхто не буде купатись і тим більше плигати з дерев'яного містка, який існує і стоїть чисто формально.
Ось так із красивого природного куточка і загальнодоступного місця для відпочинку дітей, молоді та багатьох дорослих буквально за пару років зробили місце, де можна хіба що підмитись після молодіжних розваг в ночі, або тим, хто працював на городі та вирішив освіжитись в прохолодній воді. Хоч діти там теж плещуться цілими днями, як погода дозволяє.
Але ж виникає логічне питання: коли у нас зроблять нормальний пляж для людей? Невже це так складно чи витратно? Бо якщо раніше на будівництво і благоустрій пляжу місцева влада зганяла і нагинала примусово представників різних організацій і робили це за рахунок спонсорських коштів (тих же організацій та підприємців), то зараз в громади є кошти, і чималенькі. Є також і спеціальне комунальне підприємство "Комунсервіс" із технікою (на яку витратили, до речі, мільйони гривень із коштів громади) та чималенькою кількістю працівників. Так чому ж зараз не можуть зробити нормальний пляж на річці?!! Чому наше місцеве начальство дозволяє собі їздити на курорти на моря і різним закордонам та відпочиває в своє задоволення, а для своїх жителів не може зробити навіть елементарних умов для відпочинку?..
Не набагато краща ситуація з зонами відпочинку і на водосховищі "Наливне", і на різних ставках в районі. Дехто їздить на Чорне та Азовське море (хоча Крим не для всіх тепер доступний), дехто в Туреччину, Єгипет чи Болгарію, а дехто навіть і на тропічних островах відпочиває... Але таких в нашому районі одиниці... Хоча вартості парочки путівок на Багами чи Сейшели, думаю, запросто б вистачило на те, щоб облаштувати нормальний пляж на річці Білій, де могли б відпочивати в своє задоволення більшість білокуракинців... Але на це - начхати і місцевій владі, і тим, хто їздить на закордонні курорти та моря...
Літо. Пора відпусток і канікул. Відвідав свою дитину в таборі "Лісова галявина”, гуляли по території і раптом знайшли смартфон. Лежить собі гарненький на стежці, теплий ще, напевно тільки що випав з кишені якого-небудь телепня. Спершу хотіли віднести на охорону, але по дорозі вирішили, що можемо і самі зателефонувати за яким небудь номером, з'ясувати ім'я власника, і повернути телефон за винагороду. Так навіть приємніше.У телефонній книзі було тільки два контакти. "мама і папа". Я натиснув "папа".
- Привіт, синку! - пролунав у трубці густий баритон.
- Вибачте, це не синок. - сказав я. - Ми знайшли телефон, хочемо повернути власнику. Це телефон вашого сина?
- Так, сина. - злегка розгублено відповів співрозмовник на тому кінці. - А як він у вас виявився?
- Кажу ж - знайшли. Гуляли, дивимося телефон лежить. Напевно з кишені випав. Він у вас в якому загоні?
- Хто?
Баритон відверто тупив. "Треба було дзвонити "мама" - подумав я. З іншого боку, мені легко було зрозуміти розгубленість батька, коли з номера дитини дзвонить якийсь незрозумілий мужик. Тому я терпляче повторив.
- Син ваш. В якому він загоні, ви знаєте?
- Він ні в якому не в загоні.
- Він що, вожатий?
- Який вожатий ?! Ви де взагалі цей телефон знайшли ?!
- Тут, на території.
- На якій території?!
- На території табору.
- Якого табору? Це що, розіграш?
- Знаєте, мені не до розіграшів. Я приїхав в табір провідати свою дитину, ми знайшли телефон. Ви що, не знаєте, де ваша дитина знаходиться?
- Я добре знаю, де знаходиться моя дитина! Ні до якого табору це відношення не має. Ви або знущаєтеся, або тут якась помилка!
- А це ми зараз легко з'ясуємо. - сказав я.
Ми якраз підходили до будиночка охорони.
- Назвіть прізвище дитини і вік. - попросив я баритона.
І поки один з охоронців шарудів аркушами зі списком дітей, мій співрозмовник сопів у трубку, переварюючи те, що відбувається. Я спеціально тримав телефон ближче до охоронця, що б баритон міг чути відповідь з перших вуст.
- Є такий! - нарешті сказав охоронець, повторивши прізвище та ім'я дитини. - Другий загін. Корпус три.
- Почули? - запитав я в трубку. - Зараз ми віднесемо дитині телефон, і ви вже там далі самі розбирайтеся, ваша це дитина чи не ваша.
- Добре. - відповів співрозмовник неабияк підсів голосом. - Дякуємо. А де ви говорите цей табір знаходиться?
- Марківський район, табір "Лісова галявина"...
- Бл@ть! - несподівано вилаявся баритон.
- Що? - запитав я. - Щось не так?
- Та ні, все так. Вибачте. - сказав баритон.
І секунду помовчавши, раптом зло процідив крізь зуби:
- Все так! Просто цікаво, якщо дитина в таборі, то з ким ця сука в Єгипет полетіла?!.
Ведучий міжнародного фестивалю-конкурсу мистецтв "Зоряний прибій" Микола Точилкін разом із найвеселішим і зарядженим танцювальним колективом "Грація" із селища Білокуракине Луганської області.
м. Кітен, Болгарія, червень 2017 року (Kiten, Bulgaria)
Сьогодні телефонували побратими з новоствореної Новопсковської районної організації ВО "Свобода". Кажуть, що риго-порошенківська влада незадоволена створенням націоналістичного осередку ще в одному районі Луганщини. І якось згадався 2012 рік, коли в Білокуракине був встановлений перший свободівський намет. Тоді ще риго-комуняцька банда чинила неабиякий спротив діяльності свободівців на Луганщині... Згадалися буремні 2013-й і 2014-й рік, масові акції в Білокуракине, Старобільську, Луганську - де за українську вишиванку називали нас фашистами... Згадався і подарунок на Марш УПА в жовтні 2014 року - поваленням в Білокуракине червоного ката Леніна! Боротьба триває і зараз... І в нас буде націоналістична Луганщина, бо Луганщина - це світанок України, і саме звідси почнеться відродження України!!!
Є СВОБОДА - БУДЕ УКРАЇНА!!! СЛАВА УКРАЇНІ!!!
Пляж на р. Білій в Білокуракине вже обладнали, сміття та траву засипали піском, залізну гірку для спуску у воду пофарбували, річку теж загорнули землею та піском. Шлюзи закрили, води набралось доверху - по самі коліна, а місцями навіть до поясу... Тепер можна спокійно пірнати головою вниз з розгону та гребти руками дно або чіплятись за бур'яни. Коли намагаєшся пливти, то бур'ян лоскоче пузо та плутається в ногах. Муляка лише по коліна, але і її вдосталь для того, щоб залізти і повикручувати ноги. Шансів утонути небагато, але тільки якщо на тверезу голову... Кругом квакають жаби та плавають пуголовки. Де-не-де на березі та воді стирчать пластикові пляшки або валяється скло із розбитих скляних пляшок. На самому дні річки можна запросто напоротись на гостре каміння або на чималенькі дрючки, які хтось люб'язно туди покидав і які застрягли в мулі, завдяки чому не спливають на поверхню води. Тепер можна вдосталь плескатись на узбережжі, рити ямки в багнюці та копирсатись в піску... Ля-по-та!
15 червня в Білокуракинській районній бібліотеці відбулась презентація книги збірки віршів "Моя Україна" білокуракинської поетеси Алли Леонової. ЇЇ прийшли привітати із виходом нової книги колеги літератори - члени літературного об'єднання "Колосок", а також прихильники її таланту. Відвідав цей захід і Микола Гапочка - друг сім'ї Леонових, який побажав їй творчих успіхів та натхнення.
Видати книгу Аллі Іванівні допомогли її сини - Олексій та Дмитро. Майже весь наклад поетичного збірника відразу був роздарований всім присутнім на заході. Кілька примірників своєї книги Алла Іванівна подарувала і районній бібліотеці, де всі бажаючи зможуть отримати її і почитати.
На презентації книги Алли Леонової колеги-літератори висловлювали свої відгуки, ділились враженнями від прочитаного та говорили побажання поетесі.
Нижче пропонуємо вашій увазі рецензію-відгук на книгу Алли Леонової "Моя Україна" заслуженого журналіста України, історика-краєзнавця та поета Миколи Коваля.
***
"Моя Україна" - чергова поетична збірка талановитої поетеси із Луганщини Алли Леонової.
Ця книга стане помітним, неординарним і знаковим явищем в літературній царині нашого краю. У ній віддзеркалюється багатогранний світ майстрині красного письменства.
В збірці відображена поліфонія яскравого поетичного багатоголосся і широкої жанрової палітри, що пронизана великою любов’ю до гордої, волелюбної, нескореної України.
У поетичному доробку А.Леонової багато хвилюючих, щирих і проникливих до сліз художньо-епічних образків життя. Вони багатогранні, виважені, колоритні. Основою багатьох поетичних творів є глибоке розуміння сутності життя, яке базується на Честі, Правді, Совісті людини, яку закружляла в бурхливій віхолі Революція Гідності і підняла до Майданівських висот героїзму і самопожертви.
Автор чітко окреслила головні критерії своєї громадянської позиції у віршах «Ліні Костенко», «Молитва за Україну», «Лист Василю Стусу в потойбіччя», «Роковини Небесної Сотні», «Я - українка».
Особливо хвилюючим і витонченим на поетичні образи, яскраві порівняння і метафори є цикл віршів «Торкнутись душі». У всій поетичній палітрі цього циклу відчувається щирість душі автора, її прагнення творити добро, сприймати чужий біль, бути милосердною, як її вчила колись рідна матуся. Саме їй і присвячено чимало віршів, у яких ніжно світиться материнська любов, жертовність, переживання і біль за дітей і онуків.
Досить колоритно поетесі вдалось розкрити глибинні основи людського буття і характерів у віршах «Мій тато», «Слово про свекруху», «Мої сини», «Меншенькому», «Молитва за сина», «Останнє фото», «Біля могили». Жінка-поет пережила велику сімейну втрату. Її охопили відчай і розпач, але вона знайшла в собі сили жити, творити, любити. Дуже зворушливими і оптимістичними у цьому плані є вірші «Хай дощ іде...», «Бути жінкою», «Ціна життя».
У поетичній збірці чимало образків пейзажної лірики. Вона є чи не найкращим козирем таланту Алли Леонової. Про будь яку пору року вона пише з великою любов'ю, шукаючи неповторні поетично-художні «фішки», що слугують яскравому розкриттю явищ природи, земної краси.
Тема «Осінь і Жінка» досить яскраво опоетизована, бо ця тематика авторові дуже болюча і дорога. Тож і пробирає до денця душі поетичний образ жінки-поета.
Знову день короткий, знову довгі ночі,
Осінь не сміється - в неї плачуть очі.
Алла Леонова творча, непосидюча людина. Вона постійно у вирі життя, має багато друзів, співпрацює з літераторами, бере активну участь у презентаціях нових книг, творчих конкурсах. Її поетичне слово вагоме, виважене. А тому у збірці багато літературних посвят поетам-землякам.
Та чи не найбільший біль проймає поетесу, коли вона торкається одвічних проблем жіночого щастя. Ця тема простежується у багатьох віршах і всі вони написані щиро, правдиво, майстерно.
Алла Леонова прагне в яскравих і витончених поетичних фарбах змалювати образ жінки в двох протилежностях. Це одвічне філософське питання її дуже хвилює. Бо жінка — це не тільки краса, цнотливість, шарм, кохання, щасливе материнство, любов, милосердя, але й страшний гріх, непередбачуваність, отрута, підступність.
Поетична палітра Алли Леонової досить багата і самобутня. Вона творить, сумнівається, самокритично оцінює свої поетичні здобутки. Їй найбільше вдається написання ліричних творів. І це закономірно, бо вона - Жінка! З окриленою, світлою і чистою душею, яка випромінює оптимізм, бадьорість, снагу до життя і творчості.
А.І.Леонова постійно замислюється над сутністю людського буття. І ці думки, надії і сподівання, тривоги і розчарування вона переносить із серця на папір, де рядки, мов вояки, шикуються у лави, що боронять Правду, Волю, Честь і Україну.
Сподіваюсь, що ця чергова поетична ластівка принесе у серця читачів весну любові, краси, надію на мир, щастя, добро і процвітання України, яку так натхненно прославляє і любить Алла Леонова.
Микола Коваль, лауреат обласної літературної премії ім. В.Даля, заслужений журналіст України, поет
Моя Українапоетеси Алли Леонової в дитячій бібліотеці, Білокуракине, 15.06.2017 року
Нещодавно президент всія-московії хуйло-путін при зустрічі із новообраним президентом Франції Емануелем Макроном заявив:
- С поездки царя Петра во Францию не началась история российско-французских отношений. Она имеет гораздо глубокие корни. Просвещенная французская публика знает о русской Анне - королеве Франции. Младшая дочь нашего великого князя Ярослава Мудрого была женой Генриха I-го и внесла существенный вклад в развитие Франции, будучи основательницей - одной из основательниц двух как минимум европейских династий - Бурбонов и Валуа, одна из которых до сих пор правит в Испании, как мы знаем...
Явні ознаки прогресуючої шизофренії у хуйла-путіна, який приписує російській історії княгиню Анну - дочку київського князя Ярослава Мудрого... А ще в Москві встановили пам'ятник Володимиру Великому (батько київського князя Ярослава Мудрого), якого також чомусь вписали в російську історію... Подивіться це відео і зробіть висновки:
Сусідка постійно жаліється на те, що вона бризкає колорадського жука на картоплі, а він як сидів, так і продовжує сидіти, та ще й плямкає - жує та облизується і почувається досить непогано. Вона навіть почала грішити на те, що їй наші місцеві торгаші продали якусь негожу і неефективну отруту для колорада. Вона бризкала картоплю і весь час посилала прокльони - то на голову колорадського жука, то в бік торгашів, в яких купила отруту. Грозилась навіть, якщо отрута не подіє, піти потім і вилити її на голови тим, в кого цю отруту купила.
І ось вона закінчила свою брудну роботу на городі і зібралась вже йти додому... Змахнула піт з чола, задоволено оглянула свій город... І тут раптом пролунав грім... На небі насувались темні-претемні дощові хмари. Вона подивилась вгору і промовила:
- Ще, блядь, дощу не хватало!.. Тільки ж побризкала!..
Жінка зібралась і матюкаючись, пішла додому...
І дійсно, минуло з півгодини і пішов дощ. Причому не просто дощ, а чималенька злива! Звичайно, вся та отрута, що жінка майже півтори години розбризкувала по картоплі, намагаючись потруїти колорадського жука, практично вмить була змита дощем. А жук як сидів, так і продовжував сидіти на картоплі і жмакати її смачні листя своїми ненажерливими щелепами.
І тут я згадав, що кілька днів тому моя сусідка також бризкала на городі колорадського жука, і так само, після того, як вона його побризкала, пішов дощ і змив всю отруту. Тепер зрозуміло, чому отрута не подіяла. Бо кількахвилинне чманіння від отрути лише його підзадорило, він від неї лише трішки кайфонув, але не зазнав особливої шкоди. Колорадський жук продовжував сидіти на картоплі, жмакати її листя, запивати розбавленою свіжим дощем отрутою і насолоджуватись життям...
Коли донька Ярослава Мудрого Анна приїхала у Францію, вона привезла своєму майбутньому чоловіку гостинець - великий шмат українського сала, виклала його на стіл і сказала: "Поріж". Французам це слово так сподобалось, що згодом вони так назвали свою столицю...
Ех, Славко! Де ж ти був раніше - в 2012-2013 роках??!
Якби гурт "Океан Ельзи" приїхав в Лисичанськ, Сіверодонецьк, Луганськ, Алчевськ, Кр.Луч, Старобільськ та інші міста Луганської області і дав би безкоштовний концерт справжньої української рок-музики, то, можливо, хоч щось би перевернулось в головах тих людей, які протягом багатьох років були зомбовані російською пропагандою і які фактично продали-пропили-подарували Луганщину російській владі та їхнім мерзотним гнидам-посіпакам та бандформуванням ахметова-єфремова-януковича...
Якби ж ти - Славко Вакарчук, який збирав і збирає повні зали та стадіони по всій Україні - приїхав на Схід своєї держави раніше, ще до війни, і підтримав своїх фанів, прихильників, своїх українців, то все могло б бути зовсім інакше...
Із громом та блискавками, але в вишиванках і з національними прапорами Луганщина зустрічала гурт "Океан Ельзи". Музиканти дали безкоштовний концерт в Лисичанську рамках свого світового туру. За посилених заходів безпеки і під проливним дощем мешканці Луганської області не здавались без бою.
09 червня випускники 9-х класів Білокуракинської ЗОШ №1 відзначали закінчення школи! Та так відзначали, що гриміло і палало все небо до пізньої ночі! А потім їм здалось цього замало, так ще й салют запустили, щоб загриміло та замиготіло ще дужче!
ЗІ СВЯТОМ, ВИПУСКНИКИ!!!
Бетонна огорожа навколо будівлі Білокуракинської райдержадміністрації похилилася так, що здається ледь-ледь тримається і в будь-яку мить може впасти на землю. Добре, якщо нікого не придавить!.. Якби не газова труба, що прокладена поверх цього паркану, і яка тримає бетонні плити в купі, то, мабуть, дійсно, плити вже б давно впали. Стає небезпечним ходити повз них, бо навіть від поштовху руками ці плити гойдаються... І це - огорожа навколо адміністрації - центральної будівлі керівництва району. Якщо керівництво не може зробити навколо себе нормальну якісну огорожу, що загрожує людям, то як вони можуть збудувати щось путнє в селищі чи районі?
Як кладуть новий асфальт в Білокуракине. Вулиці: Паркова (Кірова), Кринична (Дімітрова), провулок Робочий; травень 2017 року
Кажуть, що в Білокуракинсько-Троїцький військкомат на роботу потрібні діловоди. Але при цьому вони мають бути військовими. Тобто, будь-кого, хто придатний до військової служби, пройшов медкомісію і має відповідний фах, можуть взяти на роботу. Це можуть бути і жінки, і чоловіки, які мають вищу або середньо-спеціальну освіту. З ними укладається контракт на військову службу. Але тут є один нюанс. Якщо укладається контракт на військову службу, то людина, що підписала такий контракт, вже не є цивільною, а становиться військовою, тобто зобов'язана прийняти військову присягу. А значить, повністю стає залежною від наказів військового керівництва. Будь-яке невиконання таких наказів чи навіть просто розпоряджень начальства тягне за собою кримінальну відповідальність згідно законів про військову службу. Також така людина не може звільнитись з роботи за власним бажанням, бо фактично є військовою і повинна працювати до кінця дії контракту. Крім того, таку військову людину, навіть якщо її спочатку прийняли на посаду діловода, можуть запросто відправити (згідно наказу військового керівництва) в зону бойових дій (в АТО), попередньо, звісно, відправивши на 1-2 місячне навчання в учебку. Але хоче того, чи ні ця людина - її ніхто питати не буде. Бо якщо є наказ - його треба виконувати. За невиконання наказу - притягнення до кримінальної відповідальності. В результаті, таким чином, на роботу до військкомату заманюють працювати людей, які шукають роботу. Іноді можуть запропонувати оформитись на одну посаду (з більшою зарплатою), а фактично пропонують працювати на зовсім іншій посаді (з меншою зарплатою). Звісно, отримувана зарплата буде дуже різнитися від тієї, яка має бути згідно займаної посади. А от різницю, кажуть, треба буде віддавати в руки відповідним посадовим особам військового комісаріату - як подяку за надану роботу.
Ця схема працювала ще при попередньому військовому комісару, який добре вмів підробляти документи своїх працівників, працює вона і зараз. А ще один попередній військовий комісар за це був засуджений. А всіх не згідних із даною схемою, як правило, позбуваються, швиденько відправляючи в зону бойових дій або куди-небудь за межі Білокуракинського району.
До речі, й досі ніхто за такі дії не був покараний, якщо не рахувати спійманого на хабарі в 2015 році і засудженого військового комісара Ніколайчука. Бо наступний комісар Острогляд - своєчасно зрозумів, що досить гребти гроші і варто зупинитись, бо вже й так встиг такого накоїти, що йому може "світити" набагато більше років, аніж його попереднику. Він пішов на пенсію, залишивши посаду військового комісара. Але відповідальності - ніякої!
І ось вже нинішній військовий комісар Кострицький Е.В., мабуть, не засвоївши уроків своїх попередників, продовжує діяти не тільки поза законом, але і поза всякими моральними принципами.
В Україні триває війна. Хтось гине та губить своє здоров’я в зоні АТО, а хтось сидить в затишних кабінетах та рахує людські гроші…
На пляж річки Білої 06 червня завезли пісок, бульдозером розгорнули, присипали бур'яни та сміття (щоб не видно було)... Відремонтували очеретяний навіс (перекрили шифером), пофарбували металеву гірку для спуску у воду (хоча від гірки до води кілька метрів). Сама річка майже повністю заросла травою, залишилась вузенька смуга в пару метрів, де біжить вода. Шлюзи, звісно, закриють, вода підніметься, але бур'ян залишиться і буде лоскотати пуза всім, хто намагатиметься там плавати. Хоча ближче до берега глибина в 1 метр буде в самий раз для дітей!
Обіцяють зробити чудовий пляж!..
Піщаний пляж, літній пивбар для дітей, городи кругом - красо-о-о-та! Романтика!..
В ефірі Першого каналу російського телебачення (ОРТ) 25 травня 2017 року була програма "Давай поженимся. Разведенный дизайнер" (ведуча Лариса Гузєєва). Однією із учасниць (в якості дівчини, що шукає жениха) була уродженка селища Білокуракине, а нині жителька м.Краснодар (Росія) СВІТЛАНА ДОРОФЄЄВА, косметолог, яка раніше в Білокуракине працювала медсестрою в райлікарні.
В програмі чоловік (Олег, м.Краснодар) обирав собі наречену із трьох дівчат, кожна з яких представила свої уміння та приготувала сюрпризи.
Світлана Дорофєєва продемонструвала свої уміння косметолога, прямо в студії провівши процедуру видалення волосся із носа та вух Олега за допомогою розплавленого воску. Під час даної процедури ведуча Лариса Гузєєва не витримала і покинула студію, сказавши, що їй стало зле. Однак сам піддослідний Олег мужньо тримався до кінця. Косметолог Світлана засунула йому в ніс та вуха звичайні олівці для малювання, попередньо змочивши їх у розплавленому воску, а потім, дочекавшись, коли віск застигне, висмикнула їх з голови потенційного жениха, який в кінці ледь не плакав, але робив вигляд, що все добре.
Як розповіла сама Світлана, вона веде здоровий образ життя, дотримується дієти і тримає себе у належній формі, чого вимагає і від свого майбутнього чоловіка.
Врешті-решт у фіналі Олег (44 роки) все ж таки обрав собі в якості нареченої саме білокуракинку 39-річну Світлану, яка вразила його своєю відвертістю та уміннями візажиста-косметолога.
Для сучасної української молоді - в основному шкільного віку - щороку стали проводити гру "Сокіл" (або "Джуру"). Що таке "Джура" і звідки це слово? Звернімось до Вікіпедії.
***Джу́ра, цюра або чура —так називали в Україні в 16—18 століттях зброєносця, учня у козацької старшини. Зазвичай джурами були молоді хлопці. Разом з козаками джури ходили в походи, брали участь у боях. Первісно джура перське слово, що означає товариш, в українську потрапило як запозичення з тюркської.***
А тепер інформація про гру "Сокіл" ("Джура").
***Метою дитячо-юнацької військово-спортивної патріотичної гри Українського козацтва «Сокіл» («Джура») є:
Метою змагань є реалізація завдань дитячо-юнацької військово-спортивної патріотичної гри Українського козацтва «Сокіл» («Джура») щодо поширення військово-спортивного та національно-патріотичного виховання серед української молоді на основі козацьких традицій.
Завдання змагань:
Змагання полягають у проведенні комплексних командних ігор військово-спортивного, культурно-інтелектуального та патріотичного спрямування на районних, обласних та всеукраїнському етапах, в ході яких відбувається відбір кращих команд та визначення переможців.***
Але зараз мало хто із сучасних дітей шкільного віку знає, що колись (фактично до 1992 року) в Україні відзначався День Піонерії - радянське свято піонерського руху, що офіційно святкувалось 19 травня - так само, як тепер проводять гру "Сокіл" ("Джура").
В День Піонерії в Радянському Союзі (в т.ч. і в Радянській Україні) зазвичай всіх дітей, що закінчували 3-й клас школи, приймали в піонери.
В Білокуракине таке прийняття в піонери відбувалось на центральній площі селища біля пам'ятника Леніну (який нині вже знесли). Дітей із усіх 3-х класів школи шикували в ряд і старші школярі - комсомольці - пов'язували їм на шию червоний галстук (краватку) та одягали піонерський значок у вигляді палаючої червоної зірки з профілем Леніна та написом "Всегда готов!". Зачитувалась присяга і клич піонера "Всегда будь готов!", на яку піонери відповідали "Всегда готов!"
До речі, щоб стати піонером, обов'язковою умовою було бути жовтенятком (октябрёнком) і носити відповідний значок жовтеняти - червону зірку (з обличчя юного Володьки Леніна в анфас). Потім, вже після того, як побували піонерами, в 8-му класі школярів-піонерів приймали в комсомольці, чіпляючи їм вже інший значок – комсомольський у вигляді червоного прапора, на якому вже був зображений профіль лисого Леніна і запис ВЛКСМ (Всесоюзный ленинский коммунистический союз молодёжи).
В День Піонерії також влаштовували піонерське вогнище. В Білокуракине таке вогнище, як правило, робили на спортивному майданчику школи №1. Також проводились спортивні ігри.
Нині майже теж саме в Білокуракине проводиться під час гри «Сокіл» («Джура»), але на спорткомплексі «Здоров’я», і збираються не лише учні школи №1, але й учні з різних сіл району.
До речі, існує всеукраїнська молодіжна громадська організація «Сокіл» — молодіжне військово-спортивне товариство, яке ставить за мету розбудову українського суспільства та держави на засадах сучасного українського соціал-націоналізму. Головою ВМГО «Сокіл» є Юрій Черкашин.
ВМГО «Сокіл» була зареєстрована у жовтні 2006 року. Організація декларувала продовження справи українського «Сокола» першої половини XX ст. Головним партнером ВМГО «Сокіл» виступила ВО «Свобода» (голова Олег Тягнибок).
Організація працює у кількох напрямках:
Спортивно-вишкільний:
Культурно-масовий:
Історико-пропагандистський:
Основний напрямок діяльності — національно-патріотичне виховання української молоді. В основі своєї діяльності МГО «Сокіл» покладає ідеологію українського націоналізму і виховує у своїх членів любов до Батьківщини, вшанування національних традицій та звичаїв, повагу до батьків, вивчення національної історії та змагання за те, щоб українці зайняли панівне становище в своїй державі, повноцінно впливали на політичне життя краю та розвиток української нації в майбутньому.
Змінюються часи. Змінюється ідеологія. На зміну піонерсько-комсомольській ідеології радянських часів прийшла ідеологія українського націоналізму, яка має сприяти вихованню патріотичної молоді – того нового покоління, яке буде розбудовувати потужну незалежну національну українську державу.
Зайшов на сайт, де пропонують роботу. Почав розпитувати у роботодавця про умови, про зарплату, про перспективу кар'єрного зросту... Спочатку пообіцяли дуже гарні умови, високу зарплату, класну перспективу... Але... Коротше кажучи, сенс роботи - це розповсюдження спайсу (солі). Для тих, хто не в курсі, поясню, що спайс - це синтетичний наркотик, який за своєю дією в десятки разів сильніше за коноплю. Порошок розводиться і наноситься на основу, якою може бути будь-яка сушена аптечна трава, яка потім викурюється. Іноді спайс додається в алкоголь, посилюючи його дію і люди просто під його впливом дуріють, стають повністю неадекватними. Поступово мозок людини руйнується...
Суть роботи зводиться до того, що потрібно отримувати пакетики зі спайсом (поштою чи кур'єром), потім залишати скарбничку (кілька різних схованок в різних місцях за попередньо вказаними роботодавцем адресами), потім повідомляти про виконану роботу. Клієнти самі знаходять ці скарбнички, самі розплачуються за товар із постачальником (без участі агента-розповсюджувача). А тому, хто розповсюджує наркотик, навіть не потрібно ні з ким зустрічатись. Все робиться без прямого контакту між постачальником, розповсюджувачем та споживачем. Гроші перераховуються або на банківську картку, або на QIWI-гаманець, для реєстрації якого необхідний лише номер мобільного телефону.
Зарплата - 20 тис. грн. за тиждень (або 80 тис. грн. в місяць) при умові виконання плану.
При цьому обов'язковою умовою роботодавця є надання фотографії виконавця роботи (агента-розповсюджувача). Це, як запевняє роботодавець, необхідно, щоб "пробити" по базі людину, тобто перевірити, чи вона не є наркоманом чи ще кимось підозрілим (наприклад, працівником правоохоронних органів чи спецслужб). Агент не повинен мати наркотичну залежність, а лише має виконувати роботу по розповсюдженню наркотиків (закладки скарбничок).
Хоча зрозуміло, що у випадку, коли щось піде "не так", то такого працівника-розповсюджувача просто ліквідують...
Ось такий бізнес пропонують в Інтернеті на деяких сайтах по пошуку роботи.
<< Перейти на повний архів матеріалів по рокам >>
30.06.2017 - Танцювальний колектив Грація із Білокуракине став лауреатом премії на фестивалі в Болгарії
30.06.2017 - В Білокуракине 12 переселенців зареєструвались в будинку без відома власниці
30.06.2017 - Обласний семінар для соціальних структур в Білокуракине
29.06.2017 - Естрадний оркестр Нацполіції Хмельницької області виступив в Білокуракине
27.06.2017 - В Білокуракине пройшов черговий тур чемпіонату Луганщини по футболу
26.06.2017 - Столітній ювілей жительки села Лизине
23.06.2017 - На Білокуракинщині в с.Нещеретове поновили природне джерело «Гудимову криницю»
22.06.2017 - На Луганщині процвітає безробіття
22.06.2017 - Червоний Хрест надає медичну допомогу жителям найвіддаленіших сіл Білокуракинщини
21.06.2017 - Білокуракинщина відправляє команду дівчат на чемпіонат України по жіночому футболу
21.06.2017 - В Білокуракиному з'явилось нове місце для відпочинку
програма події, телеканал ЛОТ, червень 2017 року, июнь 2017 года, Луганське обласне телебачення, державне, репортаж, Білокуракине, Білокуракинський портал, сайт Белокуракино, відео, видео, вісті, вести, события недели, новини, новости, программа, юрій ромасюк, олена зверхановська
Перейти на повний архів програми Події. ЛОТ за 2017 рік >>
30.06.2017 - Газета "Життя Білокуракинщини" №51-52
24.06.2017 - Газета "Життя Білокуракинщини" №49-50
17.06.2017 - Газета "Життя Білокуракинщини" №47-48
10.06.2017 - Газета "Життя Білокуракинщини" №45-46
03.06.2017 - Газета "Життя Білокуракинщини" №43-44
Перейти на повний архів газети "Життя Білокуракинщини" >>
газета життя білокуракинщини, архів газети, за червень 2017 року, за июнь 2017 года, скачати, читати онлайн, формат pdf, весь архив, редактор, альона отрошко, чорнуха, Юлія Малюк, на сайті Білокуракине, Білокуракинський портал, сайт Белокуракино, на білокуракинському сайті, скан копія, відскановану, фотокопія газети, заповіт ілліча