Білокуракинський портал (архів)

ТАК КАЖУТЬ В БІЛОКУРАКИНЕ... АБО ХТО ТАКИЙ «ГЛАС НАРОДУ»?

Кажуть, що автору, який постійно пише критичні статті на сайт "Білокуракинський портал" та різні білокуракинські спільноти в соц.мержах під псевдо "Глас Народу" вчителі в школі за твори з української (а також російської) мови та літератури постійно ставили то «двійки», то «трійки» (максимум). А тепер він їм мстить, коли пише свої статті в Інтернеті. Та ще й як пише! Тепер деякі вчителі читають і захоплюються! Правда, деякі з них після цього хапаються то за серце, то за голову... А коли стало відомо, що його вчителькою з української мови та літератури була Сірик Світлана Миколаївна (дружина «довічного мера» нашого селища), то тепер взагалі зрозуміло, чому в нього статті саме такого - досить жорсткого і відверто-правдивого змісту!..

А от що стосується голови РДА Іванюченка, то тут теж спливла досить цікава інформація. Виявляється, що автор із псевдо "Глас Народу" колись працював на прополці соняшника на полях підприємства, яке мало назву "Хімсервіс" (контора знаходилась на території колишньої "Сільгосптехніки"), начальником (а фактично власником) якого тоді був нинішній голова райдержадміністрації Іванюченко С.І. І, кажуть, що якраз Іванюченко тоді дуже жорстоко "кинув" усіх найманих працівників - недоплатив їм за прополку соняшника на своїх полях... Замість обіцяних 120 кг насіння соняшника та 30 кг зерновідходів за кожен прополений гектар він видав лише 100 кг соняшника (менше на 20 кг) та 20 кг зерновідходів (менше на 10 кг) - з кожного прополеного гектара. А того спекотного літа - 2002 року - цей самий "Глас Народу" сам прополов 5 га посівів соняшника. В результаті вийшло, що пан Іванюченко лише тільки його "кинув" на 100 кг насіння та 50 кг зерновідходів. А це по тодішнім цінам була майже одна місячна зарплата. І таких «кинутих» Іванюченком працівників тоді було майже три десятки людей, які також недоотримали свої обіцяні кілограми насіння та зерновідходів. Бо гроші тоді взагалі за роботу не платили, а все робилось бартером (оплачувалось товаром – зерном та відходами) і з приховуванням реальних виплат та доходів, щоб не платити податки. Ось так багато хто і збагачувався у нас в районі за рахунок інших…

А якщо врахувати, що "Глас Народу" ніколи нічого не забуває, - а особливо такі "гарні" вчинки, то стає зрозумілим, чому зміст його статей має саме такий характер... Тим більше, що зараз мало що змінилось. Бо, як відомо, люди не змінюються. Їхня справжня сутність залишається з ними назавжди. Змінюється лише зовнішня обгортка, але ніяк не внутрішній зміст… Думаю, з часом в Інтернеті будуть іще неодноразово з’являтись нові подробиці подібних (зло)діянь деяких наших місцевих керівників – як на державній службі, так і приватних підприємств… Тим більше, що «Гласу Народу» є ще багато чого розповісти, відвертого і цікавого...

Так кажуть в Білокуракине... А як воно насправді, хто знає...

ПРО ПРАВДУ, СТРАХ ТА ДОЦІЛЬНІСТЬ ІСНУВАННЯ

Зустрічаю на святкуванні Дня селища одного свого старого знайомого. Він "трішки" випивший, але явно шукає, де б ще добавити... І ось тут він кличе мене до себе, пропонує сісти за столик в "Івушці". Потім починає розпитувати: що я? як я? чим займаюсь? Кажу йому, що у мене все нормально... Намагаюсь пожартувати: «Поки що живий... – кажу. - Ще не пристрелили...» І тут він починає говорити, що він мене поважає: за Фейсбук, за новини, за правду, за все, що я роблю в районі... і т.д. і т.п. Ну, я йому мовчки киваю, бо розумію, що це все звичайний «п'яний базар», про який він вже завтра ж і забуде. Але тут його раптом щось "клине" і він починає говорити і дорікати мені: чому я себе так, типу, нахабно поводжу? Мовляв, навіщо я так одягаюсь? Чому я так ходжу? Чому так розмовляю? і т.п. Взагалі, чому я не такий, як всі? Я спочатку толком навіть не второпав, про що саме він намагався мені сказати. А потім зрозумів з його таких собі незрозумілих натяків, що люди, від яких він чув різні чутки про мене, висловлювали якісь свої страхи, негативні емоції чи образи на мою адресу. В результаті, у них (як, мабуть, і в мого знайомого) сформувалося до мене досить негативне ставлення.

У людей всередині сидить якийсь острах чи пересторога щодо мене... А смисл тут дуже простий - всі бояться правди - побачити, почути, дізнатись... Правда - це страшна сила! І саме правди бояться люди, зокрема ті, хто звикли самі говорити брехню, а також чути цю брехню від інших, і навіть вірити в неї. Бо іноді в житті так легше - вірити в брехню і навіть не намагатись дізнатись правди, подивитись в очі правді, якою б вона жорстокою і важкою не була...

Крім того, мій старий знайомий лише в кількох своїх фразах висловив своє справжнє ставлення, свої думки по відношенню до мене і до того, що я роблю. Хоча коли він зустрічає мене, будучи тверезим, він ніколи нічого подібного мені не каже. А ось тут його язик раптом розв'язався. Бо, як кажуть, що у тверезого на умі - те у п'яного на язиці. І страх у п'яного теж кудись зникає. І це можна помітити у багатьох, хто, прийнявши на груди, відразу ж стає сміливішим та нахабнішим. Поки не отримає по голові, - звісно, якщо його сміливість раптом почне бити через край.

Іноді люди, коли бачать мене, просто намагаються обійти стороною або ховають свої очі... Мабуть тому, що чудово знають, що я про них теж дещо знаю... Чи то їм соромно, чи то якось важко усвідомлювати, що те, що вони намагаються приховати, вже відомо комусь іншому, чи, можливо, ще щось особисте... Але все одно чогось бояться, відвертаються, ховаються...

Часто бачу, коли мене в натовпі помічають деякі представники нашої місцевої - такої собі - влади, то вони теж починають хвилюватись. Їхні перелякані оченята починають бігати, самі вони починають метушитися, хвилюватися, заїкатися при публічних виступах... Бо знають, що вони на виду, що кожне їхнє слово, кожен рух - помітні і можуть бути зафіксовані, а потім стануть доступними іншим. Це - важливий і досить впливовий чинник, який примушує їх думати, що і як говорити, як себе тримати на людях, який мати вигляд в очах інших. А ще - це привід боятися! Іноді дуже сильно боятися! Особливо, коли за їхніми словами, які є часто-густо брехливими і пустими, завжди ховається правда, яка не завжди може бути до вподоби іншим людям, а іноді взагалі здатна замість шани та поваги викликати до них ганьбу та зневагу народу, жителів громади.

Відверта оприлюднена правда і постійний публічний страх, в якому варто тримати цих осіб - це ті чинники, які дозволяють впливати на владу, на їхні дії чи бездіяльність, і отримувати певні результати щодо їхньої роботи і, взагалі, доцільності їхнього – часто такого безкорисного, а іноді і дуже шкідливого – існування...

ПРО «ТІНЬ СОНЦЯ», ЛАБУХІВ ТА ПУСТІ ОБІЦЯНКИ

Мало хто знає, що на День селища Білокуракине відділ Культури Білокуракинської РДА збирався запросити з концертом відомий український рок-гурт «Тінь сонця» (соліст Сергій Василюк). Принаймні, про це йшла мова. І за сприяння голови Білокуракинської районної організації ВО «Свобода» Руслана Супруна сам Сергій Василюк вже навіть погодився приїхати зі своїм гуртом в Білокуракине на День селища. Але раптом керівництво району чи то передумало, чи то, можливо, лише зробило вигляд, що хотіли запросити відомих українських музикантів, але в решті решт остаточного рішення про запрошення гурту «Тінь Сонця» так і не було прийнято.

Музиканти весь час знаходяться на гастролях і досить часто відвідують Луганську область. Вони вже були раніше з концертами в Сєверодонецьку, Сватовому, Старобільську, Новопскові, Щасті та інших містах і селищах Луганщини. Але в Білокуракине так жодного разу і не приїздили. Коли білокуракинські свободівці запитали у Сергія Василюка, чому він з гуртом «Тінь Сонця» досі ще не приїздив в Білокуракине, той відповів: «Так не запрошують! А якби запросили, то звичайно б приїхали!»

Ось і найближчим часом гурт «Тінь Сонця» знову буде давати концерти в деяких містах Луганської області, зокрема, в Сватовому (21 вересня), Рубіжному (22 вересня), Щастя (23 вересня). А потім у них розпочинається всеукраїнський тур на підтримку нового альбому «Зачарований світ», який розпочнеться 2 листопада концертом в м. Кривий Ріг.

До речі, деякі білокуракинці вже бували на концертах гурту «Тінь Сонця», які їм дуже сподобались та справили на них яскраве враження. Але все ніяк не діждуться концерту музикантів в своєму рідному Білокуракиному.

В Білокуракине перенесли (вже вкотре) святкування Дня селища з 15 на 22 вересня. Скоріше за все, вся святкова програма буде складатися (як завжди) із виступів місцевих аматорів сцени. А це, якщо чесно, вже мало кому цікаво в Білокуракине. Білокуракинці хотіли б бачити на святковій сцені хоч якихось відомих артистів, тим більше, що зараз в епоху Інтернету та великих можливостей вже багато хто міг побувати на різних святкових заходах, в т.ч. і на концертах відомих зірок української сцени в різних містах України. Публіка стала більш вибагливою і вибірковою щодо музичних уподобань. Вже важко здивувати когось звичайним, навіть дуже талановитим виступом зі сцени. Потрібно яскраве шоу, видовище, якісь нові сучасні розваги і т.п. Тим більше, що такі святкові заходи в основному полюбляє відвідувати більш молоде покоління – діти, підлітки, молодь.

А коли на білокуракинську сцену запрошують виступати якогось супер-тенора чи оперного співака в строгому костюмі з метеликом на шиї, та ще й з виконанням популярних «совєтських» пісень – то це вже схоже на остогидлу нафталінову затичку із радянського минулого. Це називається – «Аби що-небудь, лише б не гавкали!» Ось так місцева білокуракинська влада, яка в своїй переважній більшості вийшла ще з минулих радянських часів, з комсомолу та досі ностальгує за тими часами, організовує святкові заходи в усьому Білокуракинському районі. Як наче все у нас завмерло ще з тих – радянських часів – нічого не змінюється, нічого нового і сучасного.

Іноді, правда, бувають у нас наїздами якісь діджеї, циркачі-клоуни-брязкальники та різні дяді Вані, які більше схожі на звичайних весільних лабухів, аніж на професійних музикантів. І вони просто заробітчани, які заробляють собі на життя дешевими розвагами та музичними фонограмами.

А професійні музиканти зі справжніми інструментами та живим виконанням пісень – дуже велика рідкість для білокуракинської сцени. Тому і запрошують в Білокуракине то Олега Ляшка, який задля піару ладен по всій країні їздити, як навіжений; то нікому не відомих музикантів та набридлих діджеїв-заробітчан.

А обіцянки місцевої влади запросити і привезти в Білокуракине справжніх професійних музикантів так і залишаються обіцянками – пустими та брехливими… Ось так і живемо…

ПРО ПОЖЕЖУ В СТЕПУ, НЕПРОФЕСІЙНІСТЬ ТА БЕЗКАРНІСТЬ АБО КОМУ МІСЦЕ НА СМІТТЄЗВАЛИЩІ. ШОКУЮЧА ПРАВДА!!!

Виявляться, що наслідки пожежі, яка сталась неподалік Білокуракине 11-12 вересня, набагато жахливіші, ніж це здавалось спочатку. Територія степу, яка вигоріла, складає за дуже приблизними підрахунками близько 130-140 га. Також частково або повністю вигоріли дерева в різних лісосмугах навкруги цієї вигорілої території. Джерело вогню - центральне сміттєзвалище селища Білокуракине, де постійно горить сміття. Почалось горіння степу (за свідченнями людей, які це бачили) після того, як техніка "Комунсервісу" (або селищної ради) почала відгортати сміття далі в ярки. В результаті вогонь з палаючого сміття перекинувся на суху траву поблизу лісосмуги. І далі вогонь пішов вздовж лісосмуги по степу в різні боки, випалюючи суху траву. Все це відбувалось ще 11 вересня, але ні пожежники, ні працівники "Комунсервісу" нічого не робили, щоб загасити вогонь, який поступово розповсюджувався і охопив велику територію. Вже наступного дня - 12 вересня - приїхали пожежники, працівники лісництва та ті ж самі «комунальщики» і почали гасити палаючий вогонь, який рухався в бік селища Білокуракине (до соснового лісу). Близько 16.00 години вогонь зупинився. Але в основному завдяки лісосмугам, які виявились природною огорожею для вогню. Хоча при цьому частина дерев вигоріла. Також вогонь зупинився біля поля із соняшником, яке було оборане і це не дало змоги вогню рухатись далі.

В одному з ярів на цій ділянці степу постійно гніздяться сови та степові хижі птиці (сокіл, яструб). Але тепер їх там, скоріше за все, більше не буде...

Також перед цією пожежею, за кілька днів раніше, по інший бік дороги на Бунчуківку, де було поле пшениці, випалювали стерню (залишки скошеної пшениці). При цьому вигоріла вся трава в лісосмузі біля самої дороги, а дерева – тополі – також сильно обгоріли, хоча і не вигоріли повністю, бо ще стоять зеленими. Поле з випаленою стернею швидко переорали, і зараз воно виглядає досить чисто. Кажуть, що все це робилось спеціально. Поле випалювали, щоб здобрити ґрунт попелом, а дерева – щоб вони від вогню загинули, і був привід вже наступного року їх вирубувати. Бо недарма ж зараз йде повальна агітація за використання альтернативних джерел для опалення будівель, встановлення твердопаливних котлів для використання дров. От і докладають зусиль, щоб перетворити захисні лісосмуги на майбутні дрова. Тим більше, якщо це тополі, які, на думку місцевої влади, є шкідливими для навколишнього середовища та людей, бо тополиний пух у багатьох викликає алергію. Бо по самому селищу Білокуракине майже не залишилось, якщо не рахувати парку Т. Шевченка та деяких ділянок вулиці Центральної в Білокуракине. До речі, не так давно вирубали величезні (люди кажуть – вікові) тополі по вулиці Підгірній під приводом будівництва там дитячого майданчику.

Якщо згадати, хто у нас в районі із представників влади найбільше ратує та агітує за встановлення твердопаливних котлів та використання дров в якості основного палива, то стає зрозумілим, кому це вигідно.

Також зрозуміло, як безвідповідально ставляться до своєї роботи працівники «Комунсервісу», начальником якого є Дзюба О.М., хоча всім відомо, що фактично керує цим комунальним підприємством пан мер Сірик С.І. Бо саме за вказівками Сірика і здійснюються всі роботи цього підприємства.

Якщо ж пожежа такого масштабу (а це все ж таки більше 100 га дикого степу) сталась за вини робітників, якими керує сам мер Сірик, то хто має відповідати за «такі результати» їхньої роботи? Чому своєчасно не були вжиті заходи по гасінню даної пожежі? Чи, може, керівництво Білокуракинської громади вважає, що нічого страшного не сталось і вщент вигорілий степ разом з птахами, тваринами та всією живністю – це якась дрібниця, на яку не варто звертати уваги? Бо зрозуміло, що трава знову відросте, дерева теж, можливо, відійдуть від вогню і будуть рости далі (хоча не факт), тварини та птахи знову розплодяться і все буде, як і раніше.

Звичайно, природа з часом відновиться. Але ж є і, ймовірно, ще будуть безповоротні втрати для природи цієї території. Знадобиться не один рік, щоб відновився природний баланс. Бо фактично це – екологічна катастрофа, нехай навіть і місцевого масштабу. Зараз над цим згарищем можна чути і бачити хіба що стайки мух та комарів. Все! Тепер там навкруги на кількасот метрів – на кількох десятках гектарів - стоїть цілковита тиша і жахливий сморід випаленої землі. Лише час від часу, від найменшого подиху вітру, високо вгору підіймається вихор, який кружляє і розкидає попіл в різні боки, утворюючи такі собі невеличкі міні-смерчі. До речі, неймовірне і досить незвичне видовище для нашої території. Таке буває найчастіше на рівнинах США, де є для цього всі умови. Але тепер таке «щастя» можна спостерігати і у нас в степу, який перетворився на цілковите згарище з пейзажами, схожими на апокаліпсис, штучно створений недолугими людьми.

Якщо подивитись на карті, то відстань випаленої території степу сягає майже півтора кілометра вздовж і близько 600-800 метрів завширшки.

Багато хто із білокуракинців навесні та влітку полюбляють саме сюди ходити збирати різні лікарські трави, наприклад, звіробій, чебрець, безсмертник, материнку, ромашку та багато-багато інших. Також це унікальне середовище з багатим різнотрав’ям, де збирають нектар бджоли. Місцеві жителі (в основному з вулиці Підгірної) влітку випасають тут свій скот – корів. А тепер невідомо, що буде рости замість цих лікарських трав та різнотрав’я, що давали прихисток і корм і для диких, і для свійських тварин. Хоча чому невідомо? – Відомо! Дуже велика вірогідність, що тут буде рости улюблена трава нашої місцевої білокуракинської влади – амброзія. Бо саме вона найкраще пристосовується і виживає після таких пожеж і випалювання степової трави. От і буде тепер ще один привід оголошувати боротьбу з цим небезпечним бур’яном! Одні дурні все роблять для того, щоб амброзія розповсюджувалась, а інші дурні оголошують з нею боротьбу.

Нажаль, я не можу коментувати, які юридичні наслідки мають бути за випалення стерні на полях, або за штучно створені пожежі посеред дикого степу, - незалежно від того, чи було це зроблено спеціально, чи ненавмисно, із-за халатного непрофесійного ставлення до своєї роботи, - але винуватців все ж таки необхідно притягувати до відповідальності. Хоч якоїсь – знімати і забороняти займати керівні посади, накладати штрафи, забирати якісь ліцензії, дозволи і т.д. і т.п. Або, врешті решт, саджати за грати – згідно Закону. Думаю, правоохоронні органи чи прокуратура, якщо захочуть і не будуть куплені, зможуть запросто довести вину тих, хто скоїв такий злочин, завдав шкоди навколишньому середовищу (ще й невідомо, які збитки від такої пожежі!). Але, знаючи, як працює правоохоронна система в нашій державі, а особливо в нашому районі, то, скоріше за все, винуватих так і не знайдуть. Хоча в цій ситуації і так все ясно і зрозуміло, хто винен…

А ви, шановні білокуракинці, продовжуйте і далі «виціловувати» в дупу свою місцеву владу (образно висловлюючись), голосуйте за довічного мера, підтримуйте всі безглузді, а іноді просто ідіотські ініціативи місцевої влади, виконуйте їхні вказівки та розпорядження «згідно чинного законодавства»… А якщо відбуваються якісь неподобства чи порушення – то не звертайте уваги, проходьте мимо, тримайтесь позиції «Я нічого не знаю – моя хата з краю»… От тоді і буде вам щастя…

Думаю, ще пройдуть роки, і якщо не нинішні, то наступні покоління дітей, можливо, онуків сьогоднішніх жителів Білокуракинщини будуть з жахом згадувати і проклинати ті часи, коли при владі були безграмотні, непрофесійні напівдурки, які не тільки не вміють керувати районом, господарством, економікою, але і все роблять для того, щоб за це не відповідати ні перед Законом, ні перед людьми.

Коли ж люди нарешті зрозуміють, що за красивою картинкою, яку постійно демонструють перед ними, коли розповідають про здобутки місцевої влади, пишуть про це в місцевій газеті, про якісь позитивні перетворення в селищі та районі (наприклад, встановлення тих же дитячих чи спортивних майданчиків), а насправді приховується зовсім інша суть – непрофесійність, невігластво, жадібність, лицемірство, підлабузництво, хабарництво, самоствердження за рахунок інших та багато-багато інших ганебних якостей? Звичайно, ідеальних людей, і тим більше – керівників – не існує. Але ж треба ж мати мужність і розумову здібність визнати, що вже досить – накерувались, накрались, набрехались, насамостверджувались – треба ж і совість мати! Бо справжнє місце «таких» керівників – на сміттєзвалищі – поруч із згарищем, до якого і призвело таке їхнє керування.

Пожежа в степу, де, скоріше за все, так і не знайдуть винних – це лише один приклад такого безладного керування, непрофесійності, безвідповідальності, безкарності. Але насправді таких прикладів можна привести дуже багато… Нажаль, люди все швидко забувають… А шкода… Треба знати і пам’ятати… Бо інакше до кращого життя нам всім просто не дожити…

КОМУ ЗНОВУ ПОРОБЛЕНО АБО Х#Й БУДЕ СВЯТО ДЛЯ ПРОСТИХ ЛЮДЕЙ!

У зв'язку з погодними умовами святкування Дня селища перенесли з 15 вересня на 22 вересня. РЖУНІМАГУ!!! Оце чудять - так чудять наші місцеві керівники! Мабуть, їм дійсно пороблено, якщо навіть погода знову упирається і робить все для того, щоб ніякого святкування в селищі Білокуракине не було. А дійсно, що святкувати? Люди в селищі мруть, як мухи. Природу у нас знищують, випалюють то степ, то поля, то ліси - щодня, як наче так і треба. Труять бджіл, забруднюють землю та воду, засмічують найгарніші куточки Білокуракинщини. Хтось вішається, хтось кидається під потяг, хтось просто сходить з розуму... Зовсім поруч з нами йде війна, де майже щодня гинуть українські громадяни...

А ми - святкуємо!!! А нам - щотижня свято! А зверху - все видно, хто що робить і на що заслуговує. От і природа чинить опір, як може.

Хоча, як кажуть люди, все набагато прозаїчніше. Бо проблема не в природі, а в тих ідіотах, які приймають рішення в нашому районі та селищі. Та ще в тому, що за ці ідіотські рішення ніхто не несе жодної відповідальності, наче так і треба. Чому, якщо зроблено щось не так, не правильно, не по закону, не по совісті, а іноді навіть не по-людські - винних майже ніколи немає. І сидить якийсь чиновник, керує, командує, розпоряджається, приймає рішення. А наслідки цих рішень бувають дуже плачевними і неприйнятними для людей. От чому, якщо якийсь чиновник бреше, щось обіцяє зробити, а не робить - йому за це нічого - ніяких наслідків. Якщо чиновник вкрав чи взяв хабар - те ж нічого, ніякої відповідальності. Якщо із-за рішення чи бездіяльності чиновника гинуть чи страждають люди - теж нічого!

Дійсно, святкувати начебто і нічого. Бо немає причини для свята. Природа впирається - то дощ, то сніг, то холодно, то жарко... Звісно, на кого ж ще валити і чию шукати провину, як не в погоді. Звісно, погода винна, бо вона все псує і всім заважає!

Хоча в Білокуракине ходять чутки, що насправді проблема в іншому. На день селища планували знову запросити Олега Ляшка, але щось пішло не по плану, не так, як хотіли. Чи то Ляшко занадто зайнятий і не встигає кругом їздити піаритись, світити свою пику, чи то ще якісь негаразди, але святкування, кажуть, перенесли саме із-за Ляшка, а не із-за погоди.

Після того, як минулого святкування Дня селища голова Білокуракинської райради Бондаренко назвав Ляшка своїм майбутнім президентом, і майже все районне керівництво, образно кажучи, готове було стояти перед ним навколішки і вилизувати йому дупу заради різних обіцянок, Олег Валерійович мав би все-таки приїхати в Білокуракине, щоб задовольнити чийсь нездоровий інтерес до своєї всюдисущої персони.

Якщо вірити прогнозу погоди, то дійсно 15 вересня, коли мало б відбуватись святкування дня селища, стоїть невеличкий дощ (0,4 мм), ввечері - дощ трішки більший, можливо, злива. Хоча на різних сайтах прогноз різний. Але ж ніхто точно не знає, якою буде погода через тиждень - 22 вересня, на яке і перенесли святкування дня селища. Можливо, сонячно і тепло, а можливо, так само дощ. Тим більше, всі знають, які зараз дають прогнози синоптики, коли сам прогноз може змінюватись протягом доби кілька разів. Нікому не можна вірити і, тим більше, синоптикам!

Та якщо навіть День селища і відбудеться, як і обіцяно, то хотілось би, щоб це свято було не для піарастів Олега Ляшка, його сраколизів та підлабузників, чи ще якихось аморальних пустомель та брехунів; не для місцевих чиновників та різних начальничків, які один одного вихваляють та нагороджують різними "почесними" грамотами, позуючи перед фото- і відеокамерами, займаючись самолюбуванням та позерством, а для простих людей, яким хочеться відпочити від сірих буднів, від тих самих начальників та чинуш, які своїми остогидлими пиками всім вже так набридли, що гидко їх і бачити, і чути, а іноді хочеться просто плюнути в їхні нахабні і лощені пики.

Хай буде свято, хай буде святковий настрій! Для простих людей, для тих, хто на це заслуговує!..

ЦЕ ВЗАГАЛІ НОРМАЛЬНО?

Це нормально, коли в нашій Білокуракинській лікарні хворому, який вже в такому стані, що ледь-ледь дихає, колють лише глюкозу та вітаміни? Ну іноді ще можуть колоти якісь обезболюючи препарати, щоб, начебто, полегшити муки хворого... Так, спочатку лікують, поки рідні хворого ще здатні платити гроші за лікування та купувати дорогі ліки. А потім, коли гроші закінчуються... Просто спостерігають, як хворий повільно помирає... Це взагалі нормально і так має бути? Чи я щось не розумію в нашій медицині??!

ПРОЗА ЖИТТЯ

Сьогодні спостерігав таку картину. По вулиці Історичній в Білокуракине йде молода дівчина (років 18) разом з матір'ю, закурює сигарету, а пачку викидає на траву. Дочка смачно затягується димом, мама - нуль емоцій. І пішли собі далі... Не знаю, може це так у нас в Білокуракине вже стало нормою?.. До речі, старший брат цієї дівчини працює в "Комунсервісі", працівники якого майже щодня ходять і руками збирають сміття по вулицях рідного селища... Ось така, бл@дь, проза нашого кураківського життя!.. Одні смітять, інші за ними прибирають...

13 вересня - День комп'ютерника і програміста

День комп’ютерника і програміста - неофіційне свято айтішників, яке святкують в 256-му дні року. Ця цифра 256 (у 8-му ступені) була взята з тієї причини, що це сума чисел, які можна представити при допомозі одного байту. Коли за календарем високосний рік, то цей день святкується 12 вересня, невисокосний - 13 вересня. Зі святом, колеги!!! Будьмо!

Для пересічного обивателя, коли зачіпається тема роду занять його колег або знайомих, в поняття «комп’ютерник» може вкладатися все, що завгодно, лише б це хоч якось асоціювалося з комп’ютерною технікою. І в цьому є певний сенс...

Обчислювальна техніка, вельми корисні пристрої, перші прототипи яких відомі людству ще з незапам’ятних часів. Наприклад, у Давньому Вавилоні, ще 3 тис. років до нашої ери, були винайдені пристрої для полегшення підрахунків. Це була своєрідна лічильна дошка, яка застосовувалася для полегшення численних арифметичних обчислень.

Сучасний світ ступив куди далі, ніж наші давні родичі, розвиваючи механічні програмовані пристрої та обчислювальні машини, а з розвитком електричних технологій і зовсім став придумувати щось універсальне, більш швидке і досить надійне. Так, 15-го лютого 1946-го року американськими військовими інженерами була представлена перша універсальна електронна обчислювальна машина ЕНІАК, по суті вона відчинила двері в нові цифрові технології. Перша радянська цифрова ЕОМ розпочала свою дослідну експлуатацію тільки в січні 1952-го року.

Дата 15-го лютого, в просунутих інженерних колах неофіційно закріпилася, як професійне свято комп’ютерників. Зі словом «компьютерщик» зв’язуються досить широкі уявлення. Зараз це не тільки розробники і аналітики комп’ютерних систем, програмісти і оператори різних комп’ютерних пристроїв. Це й інженери з автоматизованих систем керування, інженери з супроводу баз даних, адміністратори серверів і багато інших, чиї професійні обов’язки пов’язані з досконалим знанням комп’ютерної техніки і умінням вирішувати різноманітні завдання, де без її застосування просто не обійтися.

У чинному календарі є вже три дати, які поважаються фахівцями даного напрямку і деякі з них ще не цілком закріплені на офіційному або законодавчому рівні. День комп’ютерника і програміста, що відзначається на 256-й день року, який зазвичай випадає на першу половину вересня, швидше більш ідейне свято не байдужих до комп’ютерів і цифрових технологій людей, програмістів. День системного адміністратора впевнено закріпився на міжнародній арені з 1999-го року, а це свято, що відзначається 15-го лютого, скоріше більш історичний день, коли людство впевнено доторкнулося до витоків самого початку становлення і розвитку ери цифрових технологій. Невідомо як буде в майбутньому. Можливо програмісти залишать за собою вересневе свято, а фахівці з «заліза» відзначатимуть своє професійне свято в лютому, як колись вирішили системні адміністратори, виділивши собі в календарі свою власну дату - 26-е липня. Однозначно можна констатувати одне - цифрові технології міцно увійшли в нашу сучасну дійсність і навряд чи покинуть нас у найближчій перспективі.

У День комп’ютерника ми приєднуємося до привітань на адресу всіх професіоналів комп’ютерної справи! Бажаємо Вам життя без особливих збоїв, надійної роботи всіх, ввірених Вашому відомству електронно-обчислювальних пристроїв! Бадьорого здоров’я і відмінного настрою! Зі святом Вас, Ваших рідних та близьких!

Використано матеріали з Інтернет

ПРО СТЕПОВУ ПОЖЕЖУ НЕПОДАЛІК БІЛОКУРАКИНЕ, ШКОДУ ПРИРОДІ ТА МІСЦЕВИХ ІДІОТІВ

12 вересня горів степ неподалік центрального сміттєзвалища, що знаходиться в 1,5 км від селища Білокуракине (ліворуч дороги на Бунчуківку). Вогнем було знищено кілька гектарів степу. За свідченнями людей пожежа розпочалась ще вдень у вівторок 11 вересня, і тільки наступного дня - в середу близько 12.00 години гасити її виїхали пожежники. Пожежа тривала ще майже 4 години, і близько 16.00 вогонь вдалось локалізувати.

Хто саме зробив підпал - невідомо. За різними (поки що не підтвердженими) даними, спалювалось сміття на самому сміттєзвалищі, а вже звідти перекинулось на суху траву і пішло по всьому степу. Також говорять, що місцевий сільгоспвиробник, який обробляє цю землю, спеціально здійснив підпал стерні (залишки від скошеної пшениці), але вогонь знову ж таки перекинувся на степ та прилеглі лісосмуги.

Дійсно, якби не дії пожежників, то крім випаленої трави, згоріла б також і лісосмуга, яка тягнеться від сміттєзвалища і знаходиться неподалік дороги на Бунчуківку.

Нажаль, спалення стерні є звичним явищем на багатьох полях Білокуракинських селянських і фермерських господарств, що часто стає неконтрольованим і завдає значної шкоди природі. Також основним методом утилізації сміття жителів селища Білокуракине є його вивіз на сміттєзвалище, а там все, що горить, просто спалюють.

Вогонь загасили, але дуже велику частину дикого степу повністю знищено. Добре, що погода цього дня була досить тихої і майже не було вітру. Якби в цей час в бік селища Білокуракине подув більш потужніший вітерець, то, скоріше за все, вогонь би дістався великого соснового лісу, що росте на одному із Підгорянських пагорбів. Вогонь зупинився на відстані всього близько 500 метрів від цього лісу.

Тепер ця місцевість, де, до речі, живе дуже багато різних диких тварин та птахів, вкрита суцільною ковдрою чорного попелу, а навкруги стоїть мертва тиша, нагадуючи про місцевих білокуракинських ідіотів, які своїми діями продовжують знищувати природу та завдавати непоправної шкоди всьому живому... Нажаль...

ПРО БОМЖІВ, АЛКАШІВ ТА СКАЗАНУ ПРАВДУ В ОЧІ МЕРУ СІРИКУ

От чому, коли мене на вулиці бачать якісь місцеві бомжі, алкаші, наркомани ти інші морально деградовані істоти, то вони чомусь обов'язково хочуть підійти і зі мною привітатись?!! Мабуть, бачать щось своє - близьке, знайоме і тому з такою охотою підходять саме до мене? Хтось просить закурити, хтось просить гроші, а хтось просто намагається поговорити і вилити мені всю свою душу та поплакатись, пожалітись на якісь свої проблеми і, взагалі, на своє препаскудне життя... На мені що, - написано, - що мені можна і необхідно все розповідати?

Іноді, звичайно, мені хочуть набити пику, поламати ребра, застрелити, повісити, роздерти на шматки, спалити живцем (отака буйна фантазія буває в декого!). Але все це буває частіше в Інтернеті чи в якихось п'яних розмовах між собою таких деградованих істот. А в реалі всі чомусь ховаються або обходять мене десятою стороною, щоб не дай боже, не потрапити в моє поле зору. І, мабуть, правильно роблять, бо підсвідомо розуміють, відчувають, що варто боятись!

Але ж різні бомжі та алкаші, які і так мозолять очі ледь не щодня на вулицях рідного селища, - це далеко не той контингент, з яким можна і хотілось би спілкуватись. Ну що зробити, щоб вони на мене не звертали уваги? Та, мабуть, саме в такому стані вони відчувають себе сміливішими та розкутими і здатними сказати все, що думають.

До речі, іноді зустрічаються не завжди кінчені алкаші. Ось нещодавно зустрів одну жіночку в стані, явно далекому від адекватного, яка працює в одній поважній державній установі і займає там не останню посаду. Вона чіплялась на шию різним знайомим і була дуже веселою, хоча ледь-ледь трималась на ногах. Цікаво, коли вона протверезіє і прийде на свою поважну роботу, то як буде приймати відвідувачів, які могли на днях бачити її в такому неприглядному вигляді?

Я розумію, коли бухають якісь бомжі, безробітні або ті, в кого якісь проблеми в особистому житті. Але коли нажирається до скотинячого стану жінка, в якої є, здавалось би, все для нормального життя – сім’я, дитина, престижна робота державного службовця, досить забезпечена матеріально – і тут бац! – п’яна вщент! Та ще й виходить на люди, як наче спеціально, щоб її побачило якомога більше людей. Більш того, вона розповідає про такі речі, про які в іншій – більш тверезій ситуації - взагалі не можна було б говорити.

Не всі, мабуть, знають, що під час відкриття торгівельного комплексу «Оазис» в Білокуракине на сцену рвалась одна жінка. Ну дуже їй хотілось висловитись і щось таке важливе розповісти людям. Що саме – я з її слів так до пуття і не зрозумів. Але всі її намагання були марними, бо на сцену видертись їй не давали самі приїжджі артисти, хоча вона дуже сильно їх просила. І тоді вона, з образою на них, вирішила все розповісти мені. Та занадто голосна музика на святі не дозволила мені її вислухати та до кінця зрозуміти. Але з її нескладних слів я зрозумів, що вона чомусь ображена на дії (чи бездіяльність) місцевої влади. Вона так натхненно «всіх тих підарасів», що «там» сидять в кабінетах, завзято проклинала і матюхала, що, здавалось, готова була задушити своїми власними голими руками. Мабуть, якби в неї була така можливість, то вона б це дійсно зробила – такою сильною в неї була ненависть і образа.

І, якщо чесно, я їй вірю більше, аніж тій самій нашій місцевій владі. Бо в людей вже накопилось стільки ненависті до представників влади (неважливо до кого саме), бо ті, хто сидять в державних кабінетах, отримує чималу зарплату з бюджету, і хто мав би вирішувати проблеми простих людей, навпаки, здається, роблять все для того, щоб ці проблеми створювати, а ніяк не вирішувати, і тим самим доводячи людей до такого стану озлобленості та ненависті до всіх. І таких озлоблених людей, здається, з кожним днем стає в нашому селищі все більше і більше.

А зло, як відомо, теж має властивість накопичуватись. І рано чи пізно утвориться грізна критична маса таких озлоблених, озвірілих, доведених до відчаю людей, яким вже буде нічого втрачати, їм буде все одно, і тоді вони можуть почати діяти – не обов’язково організовано і великими масами, як це іноді робиться в великих містах. У нас в селищі це малореально, нажаль. Але окремі випадки проявів неадекватної реакції і виплеску негативу можливі в будь-який момент. Причому цей виплеск може бути навіть не цілеспрямованим, без конкретного адресату, іноді в бік ні в чому не винних і не причетних людей і, відповідно, може мати дуже сумні і плачевні наслідки…

Під час виступу мера селища Сірика С.І. на відкритті торгівельного комплексу «Оазис» на сцену вискочив один чоловік, який не витримав того, що наш «довічний мер» (22 роки на цій посаді) говорить завжди російської мовою. Іноді ламаною, зі вставками українських слів, з домішками кураківського суржика. Це дійсно виглядає досить недоречно, безкультурно і показує словесну бідність і мовну безграмотність державного чиновника. Як тільки Сірик намагається перейти на українську мову, то він починає заїкатися і з трудом взагалі підбирає слова, іноді перекручуючи їх в якісь незрозумілі нормальним людям мовні конструкції з селянським акцентом.

Як зауважив чоловік, що вибіг на сцену і емоційно звернувся до мера - за українську мову гинуть українські солдати, проливають кров на війні. Бо це територія – Білокуракинська! А Білокуракинщини – це Україна!

В натовпі відразу почали лунати вигуки: «Правильно! Правильно! Ми – українці!»

До речі, пан заступник голови РДА Щебетенко С.В. після цих слів чоловіка почав схвально кивати головою. Бо сам він, хоч і з певними зусиллями, але все ж таки на публічних виступах говорить українською мовою.

А пан мер спробував виправитись і почав навіть трішки говорити українською мовою. Але це в нього не дуже добре вийшло. Було видно, що слова односельчанина його зачепили і пан Сірик навіть трішки нахнюпився. Його святковий настрій було зіпсовано. Але ж по суті чоловік той абсолютно має рацію. Білокуракинщина – це була і є українська земля, більшість людей якої своєю рідною мовою вважають українську. Так, можливо, не всі говорять чистою українською мовою, і це зрозуміло. Бо за 70 років тотальної русифікації нашої території і знищення українців усіма можливими способами інакше і бути не могло. Але ж якщо чиновник такого високого рангу не володіє державною мовою, то чого він вартує, навіть якщо зважити на всі його інші регалії та заслуги? І це при тому, що дружина Сергія Івановича Сірика – вчитель-філолог української мови та літератури. Невже йому так важко вивчити українську мову? Тим більше за 22 роки перебування на посаді!..

А чоловіку на ім’я Віктор, який не побоявся і в очі меру сказав те, що він думає, варто було б подякувати за правду і за сміливість!

Якщо ти державний чиновник – то маєш знати, вільно володіти і використовувати на будь-яких офіційних заходах державну мову! В повсякденному житті, при спілкуванні вдома чи в колі близьких людей можеш говорити як завгодно – є в кожного таке право, закріплене в Конституції, але не на публічних виступах. Тим більше, коли нині йде війна з одвічним ворогом України – Московією.

Ось навіть з таких, здавалось би, незначних невдоволень людей діями і словами місцевої влади і складається критична маса негативу, яка поступово накопичується і накопичується, і в решті решт рано чи пізно обов’язково вибухне…

ПРО БЕЗПЕКУ ДІТЕЙ, БАЙДУЖІСТЬ ДОРОСЛИХ АБО КОЛИ МОЖЕ БУТИ ПІЗНО...

Ось такий чудовий напіввідкритий люк знаходиться навпроти кафе-бару "Фуршет" в Білокуракине і неподалік райвійськкомату. Сама кришка люку ледь тримається і якщо на неї стати ногою, то запросто можна загуркотіти в яму.

31 серпня під час урочистого відкриття нового торгівельного комплексу "Оазис" і святкування цього заходу цей люк мав саме такий хиткий вигляд. Якраз неподалік нього і встановили сцену для свята. Діти бігали, плигали, танцювали, розважались... Потім була молодіжна дискотека... І лише дивом в цей люк ніхто не провалився...

Невже нашій місцевій владі обов'язково потрібно, щоб стався якийсь нещасний випадок, щоб почати щось робити?! Кришку люка, як видно, поки що ніхто не поцупив і не здав на металобрухт. Хоча це зробити дуже легко, бо вона абсолютно нічим не тримається і просто висить над ямою на власній вазі. Але ж невже так важко комунальним службам (чи хто там відповідальний?) зробити все так, щоб люк був щільно закритим і не становив загрозу життю як пішоходам, так і автомобілістам, бо фактично створює аварійну ситуацію для транспорту, що також сюди іноді заїжджає? Невже мер нашого селища Сірик С.І. не бачить цього і не розуміє, що такий аварійний люк - це дуже велика небезпека для людей? Як можна проводити масові заходи, де присутні дуже багато людей і абсолютно не потурбуватись про їх безпеку? Особливо, коли на святкуванні знаходиться велика кількість дітей, які бігають, плигають, веселяться і зовсім не звертають увагу на те, що у них під ногами.

Чому ніхто із присутніх на відкритті торгівельного комплексу дорослих теж не звернув на цей люк уваги? Просто проходили мимо, бачили, дивились на нього, але абсолютно байдуже на це реагували.

Дійсно, добре, що ніхто під час свята туди не звалився... Але ж це лише питання часу... Бо якщо нічого не зробити і не зробити цей люк безпечним, то, як показує життя, лихо не забариться. Нажаль. Але тоді вже може бути пізно... І винних знайти теж буде непросто…