ІСТОРІЯ ПРО ТЕ, ХТО І ЯК В 2014 РОЦІ ГОТУВАВСЯ ЗУСТРІЧАТИ ПУТІНА В БІЛОКУРАКИНЕ (прихована камера - 06.05.2014)
В травні 2014 року, коли вже фактично розпочалась війна Росії проти України, Крим був анексований, а частина Донбасу окупована, в багатьох містах Луганщини відбувались захоплення адміністративних будівель проросійськими силами та найманими тітушками, а в цей час з боку Луганська в північному напрямку (в бік Старобільська) вирушила російська військова техніка, в селищі Білокуракине місцева влада готувалась з хлібом-сіллю і великою радістю зустрічати хуйлопутінських найманців з російськими прапорами та георгіївськими стрічками.
Готувались всі - і в райдержадміністрації (голова Діденко О.І. та його заступник Лапта В.М.), і в селищній раді (голова Сірик С.І. та його заступник Шуть Д.А.), і в районному військкоматі (воєнком Ніколайчук Г.О. та його заступник Острогляд В.В.). Вже тоді за вказівкою з райдержадміністрації з усіх адміністративних будівель в Білокуракине зняли українські прапори, готуючись вивішувати російські. Вичікували також і в районному відділі міліції (начальником був Волошин), хоча на всяк випадок обгородились мішками з піском, роблячи вигляд, що готуються до оборони будівлі міліції.
25 травня 2014 року в Україні мали відбутись Президентські вибори, але вже 27 квітня в Луганську сепаратистські сили, керовані російськими спецслужбами, оголосили створення «ЛНР» – так званої «Луганської Народної Республіки», які вже 11 травня збирались провести Референдум за проголошення незалежності «ЛНР», що і було потім зроблено (для видимості і для ЗМІ). А пізніше – 18 травня збирались проголосити приєднання «ЛНР» та «ДНР» до Росії.
Тоді, до речі, так званий Референдум проводили і в селищі Білокуракине, але робилось це не так організовано, як в самому Луганську та деяких інших містах Луганської області. По суті, голосування за проголошення незалежності «ЛНР» в Білокуракине відбувалось на одній із лавочок в центральному парку селища. І проводили його нинішній депутат районної ради від «Опозиційного блоку» Ярликов А.Є. та Мухіна С.В. Керували їхніми діями і давали вказівки тоді вже відсторонений колишній голова РДА Діденко О.І. та працівник райради Гринько В.С. Також до проведення даного Референдуму про незалежність «ЛНР» були залучені інші колишні представники Партії регіонів та місцеві комуністи.
Президентські вибори 25 травня фактично були проігноровані місцевою владою. Працювали у виборчих комісіях і готувались до виборів лише деякі політичні сили, зокрема, колишня Партія регіонів (кілька кандидатів – Тігіпко, Добкін, Рабинович, Бойко, Кузьмін), партія ВО «Батьківщина» (три кандидати – Тимошенко, Маломуж, Шкіряк), Радикальна партія (Ляшко), партія «Громадянська позиція» (Гриценко), Компартія (Симоненко), ВО «Свобода» (Тягнибок). Про діяльність якихось інших партій чи політичних сил в Білокуракине взагалі мало було чути. Явка на президентських виборах була дуже низькою, хоча завдяки вкиданню бюлетенів за кандидатів від Партії регіонів та Порошенка, явка була штучно завищеною.
І це було зрозуміло, тому що фактично місцева влада чекала гостей з окупованої частини Луганщини – тобто, російські війська, які до Білокуракине так і не доїхали, бо їх зупинили самі люди, які утворили добровольчі загони самооборони в Старобільському та Сватівському районах.
До речі, 06 травня керівник штабу від ВО «Батьківщина» Грибенко Ю.Г. (нині депутат Білокуракинської районної ради) вирішив пройтись по деяким магазинам канцтоварів в Білокуракине, бо отримав повідомлення про те, що в Білокуракине активно розповсюджується російська і сепаратистська символіка, зокрема георгіївська стрічка. І дійсно, в магазині «Глобус», який належить Іванюченко Л.П. лише за 3 грн. продавалась ця сама георгіївська стрічка. Тоді ще не був призначений головою райдержадміністрації Іванюченко С.І., він був лише приватним підприємцем, так само, як і його дружина Лариса Пилипівна. Але наявність в продажу в приватному магазині «Глобус» символіки держави агресора – Росії – це яскравий приклад справжнього ставлення до української держави та народу України самого Іванюченка С.І., який вже через кілька місяців був призначений головою Білокуракинської РДА.
Щодо політичних уподобань Іванюченка взагалі важко щось сказати. Його дружина раніше працювала на виборах від тієї ж партії «Батьківщина» Ю.Тимошенко. Потім, коли президентом став Порошенко, уподобання змінились. Сам Іванюченко, навіть будучи призначеним головою райдержадміністрації, прилюдно заявляв, що він не підтримує політику президента Порошенка, але фактично був ним призначений на посаду. Коли в Білокуракине приїздив Олег Ляшко, то вся місцева влада радісно його зустрічала, а голова райради Бондаренко К.І. навіть назвав Ляшка своїм майбутнім Президентом, хоча до того був ярим прихильником Партії регіонів, а обраний районним депутатом від партії «Наш край». Так само радо і ледь не з поклонами до землі місцева влада завжди зустрічає депутата Верховної Ради Віталія Курила, який нині представляє політичну силу Петра Порошенка і агітує голосувати за нього на наступних президентських виборах.
То кого ж зараз підтримує місцева білокуракинська влада? Кому готується знову лизати сраку і до кого пристосовуватись в разі перемоги на чергових Президентських виборах в Україні? А може, все ще чекає приїзду сепаратистів-лугандонів з «ЛНР» чи хуйлопутінських зелених чоловічків з георгіївськими стрічками, яких вони так і не дочекались ще в 2014 році?..
Глас Народу
