Білокуракинський портал (архів)

На з'їзді "Свободи" Олег Тягнибок оголосив про мобілізацію українців до лав націоналістичної політсили

30 вересня 2016 року під час урочистого З'їзду Всеукраїнського об'єднання "Свобода" з нагоди 25-ліття партії лідер націоналістів Олег Тягнибок підписав наказ про мобілізацію українців до лав "Свободи". Олег Тягнибок наголосив, що партія пройшла чвертьвіковий шлях пліч-о-пліч з Україною, але це не дає права спочивати на лаврах, вішати на себе медалі чи писати мемуари. "Мета, заради якої ми почали свій шлях 25 років тому, за яку поклали свої життя наші побратими і посестри, хоча і значно наблизилась, але ще не досягнута. Нині усвідомлюємо ще більшу відповідальність. Розуміємо загрози і той факт, що ми - єдина сила, здатна захистити Україну, здатна захистити українців. Бо хто крім нас? Кого ще так боїться влада? Хто ще здатний протистояти будь-якому режимові? Хто ще здатний захистити інтереси нації й держави? Зрештою, хто ще здатний перемогти ворога?

Тому я оголошую мобілізацію. Ми мусимо, як сказав Степан Бандера, дійти до кожного українця, помножити наші лави. Бо кожен українець, залучений до "Свободи", збільшує наші сили і підточує їхні. Для нас це єдиний шлях перемогти", - заявив голова націоналістів.

Під час з'їзду лідер "Свободи" підписав наказ усім місцевим організаціям упродовж місяця провести публічні відкриті збори до 25-ліття об'єднання й закликати українців приєднуватися до лав партії; впродовж місяця організувати масові мобілізаційні акції із соціяльного і національного захисту українців; "Легіону Свободи" - провести з'їзд, активізувати роботу в молодіжному і студентському середовищах.

"Перша всеукраїнська контрольна акція - 14 жовтня. Наш традиційний марш - на Покрову, в День захисника України. Тепер це не просто марш УПА - це марш слави усіх наших героїв. Нагадаю, що саме в переддень Покрови, 25 років тому, відбувся установчий з'їзд нашої політичної сили. Тож не присоромимо слави "Свободи"! Бо є "Свобода" - буде Україна!" - наголосив Олег Тягнибок.

Прес-служба ВО "Свобода"

Сюжет з XXXVI урочистого З'їзду ВО "Свобода" до 25-річчя партії, 30.09.2016

Бажаючих йти в українську армію на контрактну службу небагато...

В новинах передали, що Президент Порошенко підписав Указ про демобілізацію військових, що були призвані під час останньої шостої хвилі мобілізації. Протягом жовтня 2016 року всі вони мають бути звільнені і відпущені додому. Але українська Армія має недобір віськових контрактників в кількості 14 тис. осіб. (раніше повідомлялось про 25 тис.). У зв'язку з цим говорять про високу вирогідність оголошення ще однієї хвилі мобілізації. Незважаючи на відносно високу зарплату військових (від 7 тис. грн), бажаючих йти служити в українську Армію не так вже й багато...

БІЛОКУРАКИНСЬКИЙ АНЕКДОТ. Фігачу по пам'яті

В тренажерний зал, що на Білокуракинському стадіоні, частенько ходить займатись один чувак, який носить окуляри. Іноді він лупцює по боксерській груші, іноді стоїть з кимось в спарингу. У нього питають:

- Як же ти боксуєш, якщо нічого не бачиш без окулярів?

- А я спочатку в окулярах роздивляюсь, потім їх знімаю, і фігачу по пам'яті, - відповідає він.

Правда и вымысел про контрактную службу в украинской армии. Надо ли это вам?

В Белокуракинском военкомате опять призывников ищут, ловят, вылавливают. Носят повестки. А еще активно агитируют служить по контракту. Помнится, не так давно в районной газете «Життя Білокуракинщини» писали, что план по контрактникам у нас в районе перевыполнен, типа, очень много желающих служить по контракту. Потом еще показали по каналу ЛОТ, что Луганская область в лидерах среди областей Украины по количеству желающих идти служить по контракту в армию. Потом даже на какое-то время перестали агитировать, сказали, что уже всех набрали – план выполнен. И тут вдруг опять начали и призывников отлавливать, и снова на контракт предлагать и агитировать. К чему бы это? А всё очень просто. На самом деле сейчас даже по официальным данным недобор среди контрактников составляет около 25% по всей Украине. Кроме того, многие, кто уже отслужил в АТО и понял, какая в Украине армия и что такое сидеть в сырых холодных блиндажах или вагончиках, как относятся к военным после службы, особенно к тем, что остались инвалидами после ранений, то желающих идти служить значительно уменьшилось. Очень немногие из тех, кто уже служил в первые волны мобилизации и потом дембельнулись, согласились продолжить службу или подписали контракт по-новому на 6 месяцев или 3 года. Такие желающие есть, но их не так много, как нам рассказывают. Заместитель районного военкома Ищенко Е.А., а также офицер-агитатор Ушаков С.А. распинаются, чтобы привлечь к службе новых людей, как среди призывников, так и среди контрактников. Рассказывают о хорошей зарплате (от 8 до 12 тыс. солдатам и сержантам), о полном обеспечении солдат в армии, о перспективах карьерного роста и т.д. и т.п. Многие безработные белокуракинцы на это ведутся, и даже некоторые действительно соглашаются идти служить на контракт. Но военкоматовские офицеры-агитаторы не рассказывают о том, что количество самоубийств и несчастных случаев в украинской армии уже превышает количество погибших во время активных боевых действий в зоне АТО. Они не рассказывают, что зарплата в 8 тыс. грн - это зарплата только для тех, кто служит "очень правильно" и по Уставу, выполняя беспрекословно приказы офицеров - своих командиров. И то, что сами офицеры зарабатывают помимо своей зарплаты в 15-20 тыс. еще немалые суммы, наживаясь либо на самих солдатах, либо получая прибыль от хлебных мест в зоне АТО - на блокпостах, на каких-то махинациях с оружием, продовольствием, одеждой и т.п. Ни для кого не секрет, что с территории Украины через пункты пропуска в зону оккупации ("ЛНР-ДНР") постоянно ездят фуры с продовольствием и медикаментами. В обратном направлении тоже едут фуры с углем. И хотя это уже происходит вполне легально, часто это происходит и нелегально, т.к. дешевле заплатить некоторые суммы определенным людям в пунктах пропуска и проехать в любом направлении. Примерно то же происходит и с пассажиропотоками. Многие, кто ездит в Луганск из Белокуракино и обратно, хоть когда-то замечал, что за проезд платиться тем, кто стоит на пункте пропуска. Причем, происходит это с обеих сторон - и с украинской, и с лнровской. Естественно, деньги получают далеко не рядовые солдаты, которые стоят, мерзнут круглые сутки на открытом воздухе. Основные суммы получают офицеры - кабинетные крысы или командиры. Сейчас зона АТО больше стала местом зарабатывания денег для обеих сторон. Только в самых горячих точках остались, конечно же те, кто действительно находится там не за деньги, а потому, что верит в то, что он защищает свою Родину - Украину. Но таких настоящих воинов-патриотов с каждым днём становится всё меньше.

Кроме того, зарплата рядовых солдат часто зависит от настроения их непосредственных командиров. Например, если солдат пришел на построение небритым или забыл почистить сапоги – то это уже повод лишить его премии. Не говоря о том, что многие бывают выпившими или после бурной пьянки предстают перед командиром с явным перегаром. Это тоже повод лишить премии, причем, вполне законный. А учитывая, что на службе рано или поздно практически каждый бывает выпившим, небритым или с не начищенными до блеска берцами – то всегда есть повод лишить солдата премии. А если еще есть какой-то «залёт» - то тем более, помимо лишения премии, это обязательно ещё и наряды вне очереди. Еще залёт – гауптвахта на десять суток (арест). В результате солдат получает вместо положенных 8 тыс. грн. в месяц – только 500-800 грн., т.к. основная сумма солдатского обеспечения – это как раз и есть премиальные. Офицеры за экономию бюджета своей части получают премии себе. Именно поэтому самим офицерам бывает просто выгодно лишать премии своих подчиненных солдат, т.к. вместо солдат они получают премии себе.

В Украине пытаются создать полностью контрактную Армию. При этом основной акцент при агитации делается на высокую зарплату и полное обеспечение солдат и офицеров. Конечно, сейчас зарплаты военных действительно подняли. И по сравнению с зарплатами других бюджетников она стала чуть выше. Но на самом деле зарплата в украинской армии - по крайне мере для солдат - не высокая, если сравнивать с армиями других стран. Кроме того, сказки о всяких льготах, привилегиях для военных остаются в большинстве своём пустыми обещаниями. Для обычных солдат всё это остается не реализованным. До сих пор есть случаи, когда солдат отслужил в зоне АТО, принимал активное участие в боевых действиях, потом был демобилизован, вернулся домой, а у него даже нет документа, подтверждающего то, что он УБД (участник боевых действий). И многие другие проблемы, которые возникают как при службе, так и после увольнения с Вооруженных Сил Украины. Мало кто знает, что после расформирования украинских добровольческих батальонов, многие добровольцы отказались подписывать контракт о дальнейшей службе в ВСУ. И это несмотря на обещания им хорошей зарплаты и создания всех необходимых условий для прохождения службы в армии. Возникает вопрос: почему? Одним из мотивов было то, что многие добровольцы просто отказываются служить нынешней украинской власти - президенту Порошенку, министру Полтораку, министру Авакову, главе СНБО Турчинову и т.д. Для них служба в нынешней украинской Армии и защита рубежей Родины - разные понятия. Если в начале войны с Россией было понятно, кто враг и где он находится, а значит нужно было с ним воевать, то сейчас, после непонятных договорённостей Порошенка с Путиным о перемирии (которое де-факто не соблюдается российскими боевиками-наёмниками), то сейчас враг внутри страны, часть которой продолжает быть оккупированной, а часть врагов - находится непосредственно в самих высших кабинетах украинской власти.

Многие доверчивые люди, которые верят обещаниям представителей военкомата и подписывают контракт на военную службу, не знают, что сейчас во многих СИЗО, в разных изоляторах военной прокуратуры находится огромное количество украинских военных, которые по той или иной причине стали неугодными украинской власти или высшему военному командованию украинской армии. Некоторые уже осуждены и отбывают наказание в местах лишения свободы. Эти цифры не обнародуются и широко не афишируются, но складывается впечатление, что нынешняя украинская власть больше обеспокоена не широкомасштабной войной с внешним врагом – Россией, а борьбой с неугодными внутри страны. Причем, масштабы этой борьбы с неугодними превзошли уже те, что были при правлении банды Партии регионов при Януковиче.

Не все знают, что при подписании контракта на службу в украинской армии, не зависимо, на какой должности, подписавший фактически становится рабом, который должен беспрекословно подчиняться приказам и распоряжениям своих командиров, даже если такие приказы являются заведомо преступными и незаконными. Именно такие порядки и законы делают рядових солдат послушными рабами в руках высших офицерских чинов.

Кто служил в еще советской армии, тот знает, какой дебилизм иногда присутствовал в военной службе. Так вот – в украинской армии мало что изменилось с тех пор. Вместо того, чтобы учиться стрелять и вести боевые действия, тренироваться, солдаты часто просто занимаются тем, что убирают территорию части, казармы, чистят туалеты, делают ремонты помещений или просто копают выгребные ямы. Всё это присутствует в т.ч. и в самом Белокуракинском военкомате. В частях, которые находятся вне зоны АТО, ситуация мало чем отличается. Часто можно наблюдать, как военные распивают спиртные напитки, ведут себя неадекватно, ругаются, устраивают драки и потасовки – как между собой, так и с гражданскими лицами. В последнее время среди военнослужащих рядового состава можно наблюдать и курение наркотической травы. И это стало обыденной нормой. После каждого получения зарплаты – очередная пьянка и разборки.

Хотя, по правде говоря, не все солдаты ведут себя именно таким образом. Есть, конечно же, и вполне нормальные, которые не позорят воинскую честь. Но таких - единицы.

Сейчас нет мобилизации. Но многим приходят не повестки, а «приглашения» в военкомат, где говорится о том, что необходимо явиться для «уточнения данных» или «прохождения медкомиссии». На самом деле – это обычная манипуляция, по сути – обман. После того, как вы прошли медкомиссию (а врачи у нас, как известно, в доле) и вам написали, что вы здоровы и пригодны для прохождения воинской службы – то значит, вам обязательно будут «настойчиво» предлагать подписать контракт на прохождение военной службы в ВСУ. Естественно, будут обещать золотые горы – хорошую зарплату, полное обеспечение, льготы, соц.пакет и т.д. и т.п. Причем, служить по контракту предлагают даже тем, кто раньше не служил и даже был признан не пригодным к воинской службе!!! А особенно, если вы безработный и не можете нигде устроиться на работу – то украинская Армия – как раз для «таких»!!!

Но перед тем, как идти в военкомат и, слушая «сказки» военкоматовских военных, бездумно подписывать контракт на военную службу в украинской армии – хорошо подумайте, надо ли это вам?..

ХТО І ЯК ЗАВАЛИВ ПАМ’ЯТНИК ЛЕНІНУ В БІЛОКУРАКИНЕ? ЯК ЦЕ БУЛО…

Мало хто знає, але пам'ятник Леніну на центральній площі в Білокуракине місцеві активісти завалили дуже швидко і легко. Справа в тому, що цей монумент вождю пролетаріату стояв вже дуже давно без капітального ремонту і тримався хіба що на доброму слові. Пам'ятник був уже в аварійному стані. І хоча сама статуя була ще більш-менш цілою, постамент обвалювався на очах. І його ніхто не збирався ремонтувати - ні комуністи, ні їхні послідовники комсомольці-регіонали, ні тим більше нова влада (а точніше – стара, але перефарбувалась), що прийшла після риго-комуняк. Це на річницю Жовтневої революції (7 листопада) місцеві комуністи на чолі із Гончаровим С.В. та Усовим В.І. або на день народження Ілліча (22 квітня) збиралися час від часу біля пам'ятника Леніну, покладали квіти, говорили пафосні промови про щасливе радянське минуле, про комуністичні ідеї і таке ін. Збирали на такі мітинги бабусів та дідусів, агітували за самих себе, а потім розходились. Про пам'ятник Іллічу звичайно ніхто особливо не турбувався. Ні самі прихильники Леніна, ні місцева влада на чолі з мером Сіриком, ні тим більше керівництво району із РДА. Так би той Ленін і стояв, поки не розсипався сам по собі. І добре, якби хоч не привалив нікого. Бо інколи під ним полюбляли фотографуватись люди, в т.ч. діти, які іноді навіть залазили на нього верхи. Пам’ятник Леніну для більшості білокуракинців неабияка пам’ятка, особливо для дітей, які навряд чи толком можуть пояснити, хто такий Ленін і що він зробив для України чи самих білокуракинців. Скоріше, це місце завжди було лише фоном, антуражем для звичайних світлин жителів Білокуракинщини без якогось ідеологічного змісту.

І коли в ночі 10 жовтня 2014 року невідомими білокуракинськими активістами пам’ятник Леніну в Білокуракине все ж таки було повалено, ніхто особливо не галасував і не протестував. Все пройшло дуже спокійно. Вже вранці 10 жовтня до Леніна, який стояв (а точніше, лежав) пикою вниз, втупившись головою в асфальт, іноді підходили люди, дивились, фотографувались біля нього і йшли з усмішкою далі. Потім приїхали районні комуністи на чолі з начальником АТП Усовим В.І. погрузили статую на автівку та відвезли на подвір’я АТП. Кажуть, що Ленін досі там знаходиться і сам пан Усов щодня на нього ходить любується.

Після повалення основного Леніна в селищі Білокуракине почали повзти різні чутки про приїзд в район бійців «Правого сектору» чи якихось нацистів. І хоча їх ніхто в очі не бачив, розповсюджувати чутки у нас уміють.

Насправді, пам’ятник Леніну завалили самі білокуракинці – без жодної техніки та якихось надмірних зусиль. Бо, враховуючи те, що пам’ятник тримався на постаменті досить слабенько, то фактично його завалив один дужий хлопець. Поки один чіпляв зашморг на шию Іллічу, інший вже стояв напоготові, щоб його потягнути. Діяти треба було швидко і напевно, щоб Ленін стовідсотково впав. Хлопці навіть самі не очікували, що все пройде так гладко і легко. Ілліч дійсно повалився вперед і гучно гепнувся об головою об землю, зробивши навіть в асфальті невеличку ямку. Кілька секунд – і все було зроблено! Вождь світового пролетаріату добряче поцілував білокуракинську землю…

Розслідувати справу про падіння Леніна, звісно, в районному відділі поліції намагались. Та до кінця так і не довели… Хто саме завалив Ілліча – досі невідомо. Доки депутати приймали закон про декомунізацію та прибирання з вулиць радянської та комуністичної символіки, місцеві активісти самостійно все зробили, фактично виконавши роботу місцевої влади, серед якої, до речі, досі залишились прибічники та захисники совкових символів…

Твори добро, щоб кращим став цей світ

У нашому сучасному суспільстві положення, стан освітніх закладів майже повністю залежить від спонсорських внесків батьків та організацій, що розташовані на територіях, до яких прилягає навчальний заклад. І від того, наскільки небайдужими до проблем будуть спонсори, залежить благоустрій та укомплектованість школи.

У народі кажуть, що гарна країна, де зростають гарні діти. І це справедливо. Адже, врешті-решт, долю дітей визначають наші прекрасні поривання, мрії, слова, справи. І саме такі якості притаманні добрій, чуйній людині, прекрасному керівникові, директору СТОВ «Зоря» Ведмеденку М.Г. Він постійно піклується про учнів і вчителів Дем’янівської ЗОШ I-II ступенів, робить щедрі дарунки, які допомагають їм розвиватися у сучасному світі. Великий внесок робить керівник СТОВ «Зоря» і при підготовці школи до нового навчального року.

Тільки за останній рік Микола Григорович подарував музичну апаратуру, ноутбуки, телевізор, облаштував спортивний майданчик у с.Шовкунівка. деяким учням подарував планшети на день Св. Миколая, а на святкування Нового року ним були виділені кошти для придбання солодощів та подарунків для дітей. При підготовці школи до ремонту Ведмеденко М.Г. зробив спонсорський внесок для придбання фарби та лінолеуму.

У цей навчальний рік розпочався для колективу Дем’янівської школи із приємних сюрпризів. Микола Григорович придбав для школи нові меблі та ксерокс.

Колектив Дем’янівської ЗОШ щиро дякує Ведмеденку Миколі Григоровичу за його турботливе ставлення до дітей, за теплоту, увагу і небайдужість до школи. Ми впевнені, що Микола Григорович - саме та Людина, яка робить цей світ кращим, яка небайдужа до майбутнього наших дітей.

Творіть добро, щоб кращим став цей світ,
Не знали горя щоб старі й малі.
Страждання нищить нанівець,
Свій слід залиште на землі.

Колектив Дем’янівської ЗОШ I-II ступенів

В Білокуракинському районі співробітники поліції допомогли розшукати 10-річну дівчинку, яка зникла в околицях села Попівка

В Білокуракинському районі співробітники поліції допомогли розшукати 10-річну дівчинку, яка зникла в околицях села Попівка. Про це, повідомляє прес-служба Головного управління Національної поліції в Луганській області.

У райвідділ поліції смт Білокуракине звернувся житель с. Попівка з повідомленням про те, що 20 вересня о 15.30 пішла з дому і до теперішнього часу не повернулася його малолітня донька 2006 р.н. За словами батька, дівчинка пішла до мами на пасовище. Коли мати повернулася з пасовища додому без дочки, схаменулися про відсутність дитини.

Для проведення розшукових заходів було створено зведений загін, до складу якого був залучений весь особовий склад поліції, ДСНС, працівники Білокуракинського лісомисливського господарства, жителі об'єднаної громади селищ Білокуракине і Попівка.

З огляду на особливості місцевості і несприятливі погодні умови, був притягнутий автотранспорт підвищеної прохідності.

Керівництво зведеним загоном було доручено начальнику відділу УПД ГУНП в Луганській області полковнику поліції Дмитру Кашута і начальнику Білокуракинського відділу поліції підполковнику поліції Дмитру Волошину.

Всю ніч велися пошукові роботи. Наступного дня вранці о 07.15 дівчинка була знайдена на пасовищі, на відстані 1 км від смт Білокуракине.

За інформацією поліції, дівчинка жертвою злочину і протиправних дій не стала.

Прес-служба ГУ Національної поліції в Луганській області

КАЖУТЬ... Коментар в пабліку "Наше Білокуракине"

Скрін взято із пабліка "Наше Білокуракине"

ПРО АЛЕЙКИ В ЦЕНТРІ БІЛОКУРАКИНЕ

Иду по аллейке поселка кривой,
Меня вдруг шатает, хотя молодой.
Зачем же нелепо так плитка лежит?
Зачем так херово приходиться жить?
Зигзагами плитка, аж больно смотреть,
Если спешить - то навряд ли успеть.
Бежать по аллейке вообще опрометчиво,
Можно достичь конца оконечного.
Вроде бы классно и вроде красиво -
Только вся плитка лежит, как курсивом.
Пару дождей и пару снегов -
Будет аллейка с обычных грунтов:
С грязи, песка, из камня и пыли -
То, что в поселке у нас в изобилье.
Видно, на плитке у нас сэкономили,
Нет! Не работники! - А кабинетные комики...

БІЛОКУРАКИНСЬКИЙ АНЕКДОТ. Якась зірка

Діалог на площі Т.Шевченка в Білокуракине на День селища:

- Кажуть, що на День селища має приїхати якась естрадна зірка, буде виступати...

- Так... Він ось уже виступає!..

- Хто?.. Оце?

- Так! Оцей, що зараз виступає... Він із Харкова приїхав наче...

- А хто це?

- А хєр його знає!.. Якась зірка... Кажуть...

Хто псує нерви районному керівництву?

Кажуть, що білокуракинські свободівці планували на день селища встановити свою партійну палатку на площі Шевченка. Але селищна рада за "наполегливою рекомендацію" райдержадміністрації хотіла "рекомендувати" голові Білокуракинської районної організації ВО "Свобода" Руслану Супруну не ставити свою палатку, бо вона б дуже заважала на площі іншим учасникам розважально-обжирально-випивального дійства і псувала б нерви самому голові РДА Іванюченку. Тим більше, що той чекав обласного керівника Гарбуза, який, слава Богу, так і не приїхав. Гарбуз зрозумів, що їхати в якесь задрипане Білокуракине та пити халявний самогон для нього занадто принизливо і огидно. Тому вирішив на вихідних відпочити на прийомі у прем'єр-міністра та президента так, як відпочивають справжні українські євреї. Свободівці так і не поставили своєї палатки на площі Шевченка, бо дійсно мали вирішити важливіші проблеми. Але нерви і психіку районному начальству все ж таки трошки попсували...

ПРО СВЯТКУВАННЯ ДНЯ СЕЛИЩА БІЛОКУРАКИНЕ ТА КЕРІВНИКІВ НЕНАЖЕР

Такого нудного святкування Дня селища Білокуракине давно вже не було! Гапочка звичайно молодець, що проспонсорував приїзд артистів, але все ж таки можна було привести і когось поцікавіше і повеселіше. А якийсь там Дмитро Шепеленко, якого навіть в Інтернеті важко знайти, а не те що назвати зіркою - взагалі мало кого цікавив. Хоча ніде правди діти - порадувала піна (особливо дітей), яка була новинкою і дивиною для білокуракинців. От якби щось подібне привезли до нас в селище влітку, коли було спекотно - то ефект був би набагато кращим. Особливо, десь на пляжі, коли всі роздягнені. Тоді б мильна піна була б набагато доречніше. А при такому осінньому холоду, як був на День селища - це явно не те, що хотілось би. Порадував ще своїм номером фокусник із пляшками. Хоч і секрет фокусу дуже простий - все одно, багатьом це було також цікаво і захоплююче. Ну і, звичайно, танцюючи напівголі дівчата теж не залишили байдужими багатьох чоловіків. Хоча, як я помітив, наперед до танцювальниць чомусь лізли саме жінки або діти - як наче вони зроду не бачили голих дівчат!!!

А в усьому іншому - святкування дня селища було звичайним стандартним - якісь народні та напівнародні колективи із різних районів Луганської області - веселили народ. До речі, якщо хтось не помітив, багато пісень звучали під фонограму. Що явно занижує ціність таких виступів. Якби під фанеру виступали наші районні колективи - то їх би вже давно засміяли, та і взагалі, навряд чи випускали б на сцену.

Ну, і фактично витягнув свято - наш районний артист Валерій Заєць (із Нещеретове). Саме його виступ зібрав на площі найбільшу кількість глядачів та масу овацій. Публіка дійсно сприймала його дуже добре. Його більше знають, як чудового тамаду, а тепер ще знатимуть, як чудового універсального співака, який може заспівати ледь не будь-яку пісню.

Звичайно, досить цікавими були виставки майстрів та умільців народного мистецтва. Кожен район, що приїхав на Білокуракинщину, привіз свою виставку, оформивши свою персональну палатку із витворами митців. Крім того, в кожній палатці були різноманітні блюда та випивка. Саме це, здається, і вабило найбільше районне керівництво на чолі із паном Іванюченко разом із власною свитою із прихвоснів та посіпак. Пан Гапочка та пан Сірик теж там ходили, куштували та припивали. Пані начальник районної освіти Зубкова теж не пасла задніх. Кажуть, що нахаляву випити і закусити вона теж ніколи не проти... Серед прихвоснів голови РДА тепер часто можна бачити і редактора районної газети "Життя Білокуракинщини" Отрошко А.В. Вона теж добряче запихалась ковбасою за обидві щоки... Мабуть, із-за важких трудових буднів та напруженого робочого графіку, не встигла поїсти вдома...

Звісно, поїсти нахаляву у нас люблять усі... Але щоб так запихалось їжею та заливалось дармовим алкоголем районне начальство - такого вже давно у нас не було!..

Можна вважати, що свято вдалося! Досить непогано, аж до самого салюту - тримався мер селища та голова громади Сірик С.І. Мабуть, за панами Іванюченком та Бондаренком йому, бідоласі, залищалось найменше. Але, як сказав пан Гапочка, завдяки реформі по утворенню громади і перерозподілу коштів, у Сірика зараз є стільки грошей, яких він зроду ще не бачив раніше. І ці гроші йому просто вскружили голову. Тепер Сірик може не тільки гребти під себе, але навіть і дещо виділяти іншим. Наприклад, покласти алейки в центрі селища або перекрити дах на деяких будинках в районі. І неважливо, що працівники комунального підприємства при селищній раді (начальник Дзюба О.М.) отримують за свою роботу лише мінімальну зарплату, та ще й отримують її із запізненням! Головне, що на День селища дуже багатьох нагородили грамотами. Особливо, в першу чергу грамотами нагородили керівників ледь не всіх державних організацій та установ. За які тільки заслуги - невідомо. Та ще й цінні подарунки вручили. Зрозуміло, за рахунок якого бюджету. Не дарма ж школу в Коноплянівці закрили! Зекономили!..

Добре, хоч салют Гапочка проспонсорував!

Свято закінчилося майже відразу після салюту. Досить швидко і невиразно... І хоча кількість поліції з палицями на площі аж зашкалювала, кількість п'яниць та осіб з неадекватною поведінкою була в кілька разів більшою, аніж зазвичай... А куди діватись? Хоч якась радість у житті...

Юрій ГРИБЕНКО: Школа моя рідна… Край...

Прочитавши заголовок статті, кожен поринає подумки в безтурботні часи дитинства, які тісно пов’язані з рідною школою. Ми були тоді щасливими, але в силу років цього не розуміли. Просто жили, гуляли, грали, ходили до школи, не замислюючись над проблемами роботи, заробітку, війни чи миру. І тільки тепер під тягарем років, проблем, які випали нам у цю непросту годину, розуміємо, що школа була острівцем мрій, надій, радості, любові, тією базою, з якою пішли ми в доросле життя.

Отже, школа, рідна школа, вчителі. 29 серпня, якраз напередодні 1 вересня, Дня знань, свята для школярів, вчителів, батьків, припинила своє існування Коноплянівська ЗОШ 1-2 ступенів. Дванадцята сесія Білокуракинської районної ради прийняла рішення про призупинення діяльності даної школи.

Як це було? Уважний читач, мабуть, звернув увагу, що питання про Коноплянівську школу неодноразово висвітлювалося на сторінках районної газети «Життя Білокуракинщини», але це були короткі повідомлення. А питання стояло гостро – бути чи не бути цій школі?

Щоб зрозуміти, чому так сталося, що з переліку шкіл Білокуракинського району зникла малокомплектна сільська школа, треба пов’язати з тією ситуацією, що коїться в нашій державі на освітній ниві та в житті сіл України. Владою та урядом передбачається радикальне скорочення не лише сільських шкіл, а й учителів. Офіційно оголошено цифру 1300 осіб.

Уже рік, як не фінансується з бюджету професійно-технічна освіта. Є наміри передати технікуми-коледжі на місцеві бюджети, у яких, звісно, немає коштів на їх утримання.

Планують створити опорні школи, що фактично призведе до знищення так званих малокомплектних і неперспективних сільських шкіл. Протягом 1990-2014 років чисельність сільського населення в Україні зменшилася на 2 мільйони 800 тисяч осіб, з мапи України зникло 776 сіл, а ще близько тисячі сіл чекає така ж доля в найближчі 10 років.

Зменшилися обсяги виробництва сільськогосподарської продукції: виробництво продукції рослинництва впало на 5,6%, тваринництва на 3,6%. Село нищать податками. Великі агрохолдинги розглядають село не як колиску нації, а як територію для заробітку. А створення об’єднаних територіальних громад?

Українське село - полігон для випробувань. Що дала об’єднана територіальна громада для Коноплянівки – читайте далі. За цими оптимізаціями, децентралізаціями, об’єднаннями криється прихована мета – знищити село і добратись та привласнити найбільший наш ресурс - землю. Наприкінці 2015 року вийшла постанова Кабміну, згідно якої школи, де учнів менше 25, повинні бути реорганізовані або фінансуватись з місцевих бюджетів.

З 1 вересня 2016 року фінансування з освітньої субвенції таких шкіл припиняється. Про ці закони знали всі головні особи району: начальник управління фінансів РДА Гончар А.В., начальник відділу освіти Зубкова Л.І., голова РДА Іванюченко С.І., голова райради Бондаренко К.І. Посадові особи мали в запасі рік, аби вирішити це питання. Головний фінансист району Гончар А.В. запевняла депутатів, що з бюджетом все в порядку, особливо в галузі медицини та освіти.

Першою, хто відчув загрозу школі, дітям, батькам, селу була директор Коноплянівської школи Бикова Олена Вікторівна. Вона забила тривогу. Питання про закриття школи спочатку намагались вирішити одноосібно, «кабінетно». Бикова О.В. написала звернення у всі відповідні організації, установи, знайомлячи з проблемою та шукаючи шляхи виходу з цієї трагічної ситуації.

Надійшло таке звернення і на постійну комісію з питань соціального захисту населення, медицини, освіти, культури, сім’ї, молоді та спорту, датоване, звертаю вашу увагу, 29 січня 2016 року.

Напруженим і важким було перше засідання. Проблему розглядали детально й глибоко. І прийшли до висновку: школа має право жити й працювати. З шести членів комісії «за» проголосували четверо. Рішення комісії було доведене до голови райради та депутатів. Тим часом ніхто з відповідальних осіб не відповів на це питання категорично «ні». Зі свого боку Зубкова Л.І. разом з директором Коноплянівської школи шукали вихід зі складної ситуації.

А час спливав. І вихід був, і була у всіх надія на позитивне вирішення долі школи. Школа могла існувати за умови співфінансування з бюджету райради та об’єднаної територіальної громади. Необхідно було лише домовитись, хто зробить перший крок і в якому розмірі внесуть кошти. На це були потрібні відповідні рішення районної ради та Білокуракинської об’єднаної громади. Питання загострилося, коли категоричну позицію «школу закрити» зайняв голова райдержадміністрації Іванюченко С.І.

Під час створення об’єднаної територіальної громади він щиро і впевнено переконував жителів Коноплянівки, як здорово заживуть вони, коли увійдуть до ОТГ: це і збереження інфраструктури села, і залучення інвестицій, і додаткове фінансування територій. Він переконував, що школу не закриють і він цього не допустить. З боку Іванюченка С.І. було зауваження, що це питання не вивчене як слід: не маємо позиції громади села, висновку комісії з питань економічного і соціального розвитку, бюджету та фінансів.

Негайно було організовано виїзне засідання постійної комісії з питань медицини та освіти до Коноплянівки, в роботі якої взяв участь і голова ОТГ Сірик С.І. Жителі села, батьки, вчителі висловили тверду й одностайну позицію з цього питання – школа має право на життя. Вони написали відповідне звернення до голови районної ради Бондаренка К.І. та голови ОТГ Сірика С.І. Сірик С.І. запевнив, що за умови співфінансування школа залишиться і додав, що ОТГ бере на себе 55% фінансування, а районна рада - 45%.

Терміново збирається засідання голів комісій. Позиція комісії з питань освіти чітка і ясна: школі бути. Громада села тверда: школі жити. Комісія з питань бюджету та фінансів теж не виносить фатальний вирок, а рекомендує ОТГ взяти на себе більший відсоток у співфінансуванні. «Треба припинити агонію Коноплянівської школи» - так сказав голова РДА в заключному слові на сесії районної ради. А ніякої агонії не було.

Маленьке, затишне село Коноплянівка жило всі ці роки до реформування звичним трудовим життям. Школа була навчальним, духовним, культурним центром. Сюди на свята і в будні йшли батьки та жителі села подивитись на наше майбутнє, дітей, як вони вчаться і чого вони досягли.

Школа дарувала радість і надію на краще, виривала з сірої буденності. І ось біда – школу закривають. Боротьбу за її спасіння очолила директор школи Бикова Олена Вікторівна.

За час моєї педагогічної діяльності я бачив різного рівня директорів. Одні просто виконували свої посадові обов’язки, інші в своїй роботі з дітьми дивилися набагато далі, розуміючи, які високі й відповідальні завдання покладені на їхні плечі у вихованні майбутніх громадян України. Вони не брали, вони віддавали дітям серце, любов і душу. До останніх належить і Олена Вікторівна.

Маючи лише підтримку батьків, громади села та небагатьох депутатів районної ради, вона повела боротьбу за збереження своєї школи. Три сесії районна рада вирішувала долю навчального закладу. І кожного разу Бикова О.В. переконливо доводила, що школа має і матеріальні, і фінансові можливості для подальшого існування. Директору закидали і матеріальні збитки, і низьку якість знань, і особисту вигоду й зацікавленість, і бездіяльність, і безперспективність існування цієї школи.

Але все це Бикова О.В. аргументовано спростовувала. Вона, яка віддала цій школі 23 роки свого життя, не могла, опустивши руки, дивитися, як нищать її дітище. Хто, як не вона, знала краще за всіх ситуацію в школі, її проблеми й перспективи, шляхи спасіння? Олену Вікторівну не почули.

Лицемірили, коли захоплювались її сміливістю, оптимізмом, непохитною позицією.

Вона доводила, що на утримання школи потрібно 380 тисяч гривень, а не 503 тисячі, як подавали відділи освіти та фінансів. Як директор, заради спасіння школи погодилась на всі скорочення штату техпрацівників.

Ніщо не допомогло. «Голосуйте по совісті!» - звернулася Бикова до депутатів районної ради. На позачерговій сесії, де було лише одне питання по школі, знову під час поіменного голосування не набрано голосів для її закриття.

І тоді місцева влада вдалась до випробуваного прийому – адміністративного тиску. Знайшли слабке місце серед батьків, і двох діточок забрали до іншої школи.

Учителям пообіцяли кращі умови в інших школах, дехто погодився. Що таке немилість місцевої влади, відчули на собі й депутати, які голосували проти закриття школи. Зокрема Людмилу Діденко голова райдержадміністрації привселюдно звинуватив у бездіяльності і невмінні вирішувати проблеми виборців. Невідомо з яких причин змінив своє рішення і директор Дем’янівської школи Шипілов В.А. Фінал – дванадцята сесія райради 29 серпня 2016 року.

Присутні 22 депутатів. Напередодні постійна комісія з питань соціального захисту населення, медицини, освіти, культури, молоді та спорту обгрунтувала незмінність своєї позиції. Коноплянівська школа повністю підготовлена до нового навчального року. Педагогічний колектив має відповідний освітній рівень та викладацький досвід. Громада села виступає за збереження школи і не погоджується з пропозиціями відділу освіти та райдержадміністрації. Немає автобуса для безпечного підвезення учнів, а дорога потребує ремонту. Відсутнє юридичне обґрунтування необхідності закриття школи.

Постійна комісія з питань бюджету та фінансів не надала депутатам своє рішення про відсутність коштів на утримання школи. Районна державна адміністрація звернулася до районної ради з питання про закриття школи лише 22 серпня 2016 року, за тиждень до початку навчань.

Депутат Діденко Л.О. навела приклад Новопсковського району, де під жорнова оптимізації потрапляли чотири школи, але там знайшли можливість їх зберегти. Поіменне голосування не дало потрібної кількості голосів для закриття Коноплянівської школи.

Голова районної ради оголошує пятнадцятихвилинну перерву, а після неї оголошує, що фракції «Наш край» та «Солідарність» прийняли спільне рішення про призупинення діяльності Коноплянівської загальноосвітньої школи 1-2 ступенів. Поіменне голосування дає необхідну більшість голосів. Свою позицію змінив депутат С.Гужвінський, голос якого і став вирішальним в боротьбі за існування малокомплектної школи.

От і все… Але не все. Було прийняте політичне рішення, за яке, як відомо, відповідальності ніхто не несе. А про відповідальність перед людьми і совістю багато говорилось за цей час.

Шановний читачу і потенційний виборцю! Ти повинен знати, хто поставив крапку на долі маленької сільської школи. Край Коноплянівській школі поставили «Наш край» та «Солідарність» БПП. «Сильна Україна» виявилася безсилою. Вила в груди школі встромила Радикальна партія Олега Ляшка. Цікаво, як би зреагував на це голосування лідер партії, що так ратує за село?

Справа в тому, що ми часто помиляємося у своєму виборі від президента до місцевої влади. Гроші об’єднаної територіальної громади збережені, можна й далі розбудовувати Білокуракине. Район отримає довгоочікуваний шкільний автобус – якою ціною.

Чиновники залишились на своїх місцях, вберігши голови від немилості обласної влади і не порушивши закон. Немає школи - немає проблем. Але з’явилися інші: працевлаштування вчителів, підвезення дітей. Відповідальні особи проігнорували позицію громади села, рішення батьківського комітету, рішення постійних комісій районної ради.

Тішить одне – я голосував по совісті. Палить розум і серце, що не зміг переконати опонентів і відстояти долю школи, дітей, батьків, села. За дітьми підуть батьки. Зникне село.

Юрій Грибенко, голова постійної комісії з питань соціального захисту населення, медицини, освіти, культури, сім’ї, молоді та спорту Білокуракинської районної ради, фракція ВО «Батьківщина»

ПРО ВИНАХІДЛИВІСТЬ АДМІНА "ПОДСЛУШАНО | БЛК"

Нещодавно в Білокуракинській групі "Подслушано | БЛК" в соц.мережі Вконтакте з'явилось невеличке звернення-оголошення за підписом самого адміністратора Півенко Романа - https://vk.com/id133864063. В зверненні автор прохає білокуракинців надати фінансову допомогу для проведення заходу в клубі "Ветеран" (відділення терцентру, начальник якого депутат райради Леонов О.О. "Солідарність"), присвяченому Міжнародному дню людей похилого віку, що має відбутись 1 жовтня. Далі адмін вказує, що допомога приймається на картку Ощадбанку: 5167 4900 5901 4242. При цьому відповідальність за зібрану допомогу і проведення заходу Роман Півенко "бере в свої руки"... Цікаве оголошення в досить популярній Білокуракинській групі.

Вже пізніше це оголошення кудись зникло... Як виявилось, про таку ініціативу свого винахідливого працівника не знав навіть начальник терцентру Леонов. Наскільки законним є подібне збирання грошей на проведення святкового заходу для людей похилого віку одним із працівників терцентру - нехай розбирається міліція та прокуратура. А про моральні якості тих, кого бере на роботу, все ж таки має замислитись і сам роботодавець, якщо не хоче, щоб страждала і його власна репутація...

(скрін зроблено із пабліка "Подслушано | БЛК")

Білокуракинський анекдот. А ви тут жируєте

Білокуракинське районне начальство святкує день селища Білокуракине. Столи ломляться від їжі та випивки. За тостом слідує тост... До мера Сірика підходить пан Гапочка і вирішує його підколоть:

- Сергій Іванович, в країні криза, а ви, бачу, тут жируєте? Ікра на столі...

- Еге ж, Микола Михайлович... Але ж баклажанова, - відповідає мер.

- Ага.. Але ж відро!!! - голосно вигукує Гапочка.

Праймеріз та мобілізація: новини з окупованої Луганщини

Націоналістичне підпілля на Луганщині продовжує збирати інформацію про суспільно-політичний та морально-психологічний стан населення на окупованій Російською Федерацією території Луганщини. В останньому нашому звіті ми надали детальний аналіз настроїв українців на окупованих територіях (luhansk.svoboda.org.ua). З того часу в настроях мало що змінилось, ми спостерігаємо повільну тенденцію в розчаруванні населення в РФ та її місцевих маріонетках та поступову українізацію політичних поглядів.

Інформація, що заслуговує на увагу сьогодні - це підготовка колаборантів до якихось виборів та підготовчий процес до загальної мобілізації в окупаційні війська чоловічого населення окупованої Луганщини.

Тарас Попов - заступник голови Луганської обласної організації ВО "Свобода" з воєнних питань зазначає: "Є інформація про підготовку колаборантів із "ЛНР" до так званих праймеріз. Кого і коли вони збираються обирати - не відомо, але якщо брати за основу батьківщину праймеріз - США, чи не найбільшого ворога "вєлікой і духовной", то обирати мають голову окупованої частини Луганщини "ЛНР". Можливо і вистава під назвою "Замах на Плотніцкого" була спрямована саме на піар "жертви". Також характерно, що за нашою інформацією на всій території окупованої Луганщини планується відкрити всього 80 виборчих дільниць. Варто зауважити, що на окупованій території розташовано близько 700 виборчих дільниць, за даними української ЦВК. Також нам відомо, що в окупаційної адміністрації досі немає списків виборців, які вдалося заблокувати Артемові Заіці за допомогою представника ВО "Свобода" в ЦВК Миколі Гармашу ще у травні 2014 року (luhansk.svoboda.org.ua). Тоді за ініціативи Артема Заіки було зірвано легітимність псевдореферендуму про "незалежність ЛНР". Одночасно з інформацією про підготовку до праймеріз надійшла інформація про ініціативу окупантів - виділити пенсіонерам, які отримують менше двох тисяч рублів, ще півтори тисячі рублів, але для цього необхідно зібрати купу довідок. Все в найкращих традиціях батьків колаборантів "ЛНР" - Партії регіонів.

Також нам стало відомо про ймовірну підготовку окупантів до примусової мобілізації чоловіків Луганщини до лав окупаційних збройних сил. На ті підприємства, які ще функціонують, надійшла вказівка про підготовку списків військовозобов'язаних. Це ми зафіксували у містах Ровеньки, Хрустальне, Довжанськ та Луганськ. Припускаємо, що така вказівка розійшлася по всій окупованій частині області. Вона вказує на те, що контрактники/заробітчани та "ідейні рускаміровци" закінчилися. Це свідчить про вкрай низький морально-психологічний стан населення, про що ми зазначали раніше (luhansk.svoboda.org.ua). Також трапляються випадки, коли чоловіки звільняються з роботи, щоби не потрапити в ці списки".

"Замах" на Плотніцкого не підняв рейтингу цьому персонажу. Навпаки люди, які вже третій рік живуть в воєнній зоні і чи не всі розбираються в ТТХ багатьох видів зброї і мін, зрозуміли фейковість цієї показухи. Стовп, до якого було прикріплено вибуховий пристрій, було прибрано за два тижні. Ми вважали, що окупанти створять на місці вибуху щось на кшталт пам'ятника, але ні. Нещодавній підрив невідомими патріотами пам'ятника бойовикам у центрі Луганська біля будівлі СБУ позитивно вплинув на моральний дух проукраїнського населення міста. Кожен патріот, який досі думав, що він один, зрозумів: українці в окупованому Луганську є, їх стає чим далі більше і вони радикалізуються. Боротьба триває!..

Голова Луганської обласної організації ВО "Свобода" Артем Заїка: "Сьогодні в Харкові зупинили ДАІшники. Склали адмінпротокол та винесли за ним постанову і все це через те, що я є свободівець..."

Голова Луганської обласної організації ВО "Свобода" Артем Заїка: "Сьогодні в Харкові зупинили ДАІшники. Склали адмінпротокол та винесли за ним постанову і все це через те, що я є свободівець...

ДАІшники навіть того не приховують!

Суть справи проста: я виїжджав з автостоянки на дорогу й на вітровому склі мав вимпел «Свободи». За инших обставин мене б і не чипали. Раптом в мою машину назустріч впирається капот в капот даішний "Пасат" и починає тупо втискати в узбіччя, примушуючи мене задкувати й паркуватися. Звісно, що бикувати в центрі міста я не стану та й машина в мене своя, а в нього службова і він відверто підставляється! Погодьтеся, що вилізти з машини й фізично впливати посеред проспекту на двох підстаркуватих (без сумніву - тилових) "учасників АТО" на очах у перехожих та водіїв якось не зовсім шляхетно. Я навіть уявив собі черговий сльозний допис у фейсбуці якогось з"радників міністра" про чергову кров на руках "Свободи"... Менше з тим... ДАІшник, що перегородив мені дорогу, виліз з машини й прямо повів розмову з моєї приналежності до націоналістичної політсили. З`ясував, що я є свободівцем, тоді затребував паспорт з "пропискою", покопирсався в моїх документах й знайшов у паспорті посвідчення свободівця; почав вивідувати партійну посаду. Всі мої прокачки щодо незаконності дій - до лампочки. А далі (УВАГА!!!) — ДАІшник перевірив мене по «Фейсбуку». По "Фейсбуку", Карл!!! А не за своїми службовими обліками! В них що там, кастинг на знання "Фейсбука"?!

Встановивши, що я є помічником народного депутата-свободівця й луганським свободівцем ввімкнув на телефоні відеозапис й почав відверто нариватися. Отут і почалося: "помічник Тягнибока", "любітєлі покачать права", "может уволіш пару міліционєров в Луганскє?" і т.д. і т.п. Капець! Моє питання щодо причини зупинки так і висить в повітрі, як раптом правоохоронець згадав про нього та перевів розмову на ніби то створення мною аварійної ситуації, а потім - банально якісь знаки почав вигадувати. Тобто порушення мною вимог дорожніх знаків, що начеб то встановлені раніше по ходу мого руху. Знаків, яких я апріорі бачити не міг і вони до мого маневру жодного відношення не мають!

Всі мої посили до законності й вимог КУпАП зводилися до усмішок, кривлянь та зрештою слів : «ти ж свободівець; як вважаєш, що ми не праві - то подай на нас до суду. Ви там майстри повоювати, А МИ РОБИМО ТЕ, ЩО НАМ НАКАЗАЛИ РОБИТИ»...

Тиск та провокації на свободівську тематику продовжувалися практично всі 50 хвилин «спілкування». Міліціонери явно просили ногами по головам, при чому ногами своїми ж, тільки вже відірваними від портупей. Але основна мета - спровокувати до адекватної відповіді, вивести за межі толерантності й зафіксувати фактаж мордобою у будь-який спосіб. ДАІшник тупо знімав на відео мою поведінку й відверто видрочував мене на те аби я зрештою показав йому свободівські документи й посвідчення помічника нардепа. Звісно, що коментарі до того відео мали б бути відповідними. Думаю, що вони вже десь є заготовленими й лишень очікують на відповідний відеоряд голосами Антона-Зоряна ... Моя пам*ять про січень минулого року, про вул.Грушевського, зокрема про вказівку Захарченка робити акцент саме на свободівцях під час затримань учасників Майдану з метою подальшої дескридитації Партії - це те, що без сумніву врятувало сьогоднішнім ДАІшникам передні зуби і мабуть яйця...

Я так розумію, у Авакова, як у гідного наступника Захарченка, на фірмі є чітка установка по «Свободі»: провокувати, щимити, фіксувати на відео свободівський опір та «безпідставну» агресію. Мета - очорнення образу. Нахабство, відверта нарваність, впевненість в безкарності та політичні акценти й провокації на цьому ґрунті — зайве тому підтвердження.

P.S.

Маю намір звернутися до суду. Хоча й штраф за своїми перверсивними фантазіями вони мені виписали мінімальний. Такий мені демотиватор проти судової колотнечі. Бо "на свій розсуд", враховуючи "теплість" спілкування, мали б виписати по-повній. Адже оскарження штрафу у 255 гривень сьогодні вкругову за витратами обходиться близько 300 гривень та три дні в суді.

Проте для мене це питання принципу.

До справи!

P.P.S.

Згадалася ситуація.

Справу у виродків я все ж таки виграв : постанову про накладення на мене штрафу скасували. Проте забрати гроші, що було мною витрачено на судові витрати (і сума перевищувала розмір штрафу), мені повернути так і не вдалося...Однак принцип є принцип. Він безцінний.

ПРО КРОССФІТ В БІЛОКУРАКИНЕ

На день селища Білокуракине 17 вересня обіцяють провести змагання з кроссфіту. Це відносно новий вид спорту - особливо для білокуракинців - бо в Білокуракине взагалі цим спортом ніхто і ніколи не займався, принаймні, ні в спортзалах, ні на стадіоні, ні будь-де на спортмайданчиках спортсменів з кроссфіту помічено не було. Більш того, думаю, більшість людей в Білокуракинському районі взагалі не знають, що це за вид спорту, а не те, щоб займатись ним.

Що таке кроссфіт? Насправді, це різні фізичні вправи - іноді з утяжелінням, іноді з якимось обладнанням, іноді без нічого - просто виконується фізична вправа. В принципі, кроссфіт нагадує звичайне кругове тренування, яке використовується в силових видах спорту, таких, як бокс, тайський бокс або інших єдиноборствах. Різниця між кросфітом та круговим тренуванням полягає в акцентах, тобто якщо в круговому тренуванні відбувається виконання якихось базових вправ по колу, то в кроссфіті обов'язкова увага приділяється часу, кількості повторів та підходів. Крім того, в кроссфіті набагато більший арсенал вправ, де використовуються різноманітні пристосування і варіації виконання вправ, їх чергування.

Які саме вправи використовуються в кроссфіті, можна подивитись в Інтернеті (якщо комусь цікаво). По суті - кроссфіт можна також назвати силовим фітнесом, яким, до речі, можуть займатись як чоловіки, так і жінки. В Білокуракине раніше працювала секція тайського боксу, де спортсменами також використовувались деякі елементи із кроссфіту в якості розминки перед основними вправами. Але і сам кроссфіт останнім часом почав розвиватись як окремий вид спорту, завдяки якому можна укріпити свій організм, покращити фізичний стан, схуднути або просто тримати своє тіло в чудовій формі.

Про ОТГ та ОПГ в Білокуракине. В чому різниця?

Коли читаю в районній газеті "Життя Білокуракинщини" або чую по каналу ЛОТ про Білокуракинську ОТГ (об'єднану територіальну громаду), яку очолює голова Білокуракинської селищної ради (він же голова ОТГ) СІРИК С.І., то чомусь ця назва в мене асоціюється із абревіатурою ОПГ (Организованная преступная группировка), яка використовується в правоохоронних органах. Як на мене, різниця між абревіатурами в одну літеру так само невелика, як і в методах та способах діяльності між "ОТГ" та "ОПГ". Фактично - це відбирання грошей в громади (по суті - у звичайних людей, що працюють і заробляють) і розділення та перерозподіл цих грошей на свою користь та між "своїми"...

Білокуракинські футболісти програли збірній команді ветеранів з футболу, 10.09.2016

Білокуракинські футболісти програли збірній команді ветеранів з футболу, спорткомплекс "Здоров'я", 10.09.2016

Святкова афіша на День селища Білокуракине, 17 вересня 2016 року

Святкова афіша на День селища Білокуракине, 17 вересня 2016 року

Футбол в Білокуракине, стадіон "Здоров'я", 10 вересня 14:00 год.

Футбол в Білокуракине, стадіон "Здоров'я", 10 вересня 2016 року, о 14:00 год.

ЖИТТЯ ДОВЕЛО... (реальна історія)

Нещодавно в Білокуракине одна жінка кинулась під потяг. З першого разу спроба була не вдалою - встигли її відвести від колії, але з другої спроби жінка все ж таки потрапила під колеса і їй відрізало обидві ступні. Також перелом руки і забиття тіла. Кажуть, що в неї не все добре із головою, нещодавно була в Сватівській психіатрічній клініці.

Такі випадки, коли хтось кидається під потяг, в нашому селищі вже є не вперше. Було таке і раніше, і в основному такі спроби закінчувались плачевно - людина гинула.

Особисто я пам'ятаю подібний випадок, коли ще був студентом і навчався в м.Щастя. Тоді все відбулось фактично на моїх очах, коли одна жінка кинулась під швидкий потяг "Луганськ-Москва". Хто не знає, скажу, що залізнична зупинка в м.Щастя знаходиться за містом, приблизно за 700-800 м від початку міста, а дорога до зупинки оточена з обох боків сосновим лісом. Над залізною дорогою ще є автодорожній міст, по якому проходить автотраса "Старобільськ - Луганськ". Саме під цим мостом жінка і кинулась під "московський" потяг, який на зупинці "Енергетичний" не зупиняється і на великій швидкості проходить далі. Але в той день цей потяг зупинився...

Був березень місяць 1997 року... Я якраз підходив до зупинки, де вже стояли інші люди і чекали дизель-потягу "Родаково-Лантратівка", який мав слідувати в бік Старобільська через 20 хвилин після "московського" потягу. Швидкісний потяг "Луганськ-Москва" летів на повній швидкості, попереджаючи про своє наближення до зупинки "Енергетичний" пронизливими гудками. Але не встиг я підійти до колії, як пролунав оглушливий скрегіт і гуркіт. Потяг почав гальмувати...

Самого падіння жінки під потяг я не бачив, тому, підійшовши до людей на зупинці, спитав у них:

- Що сталось? Чому зупинився "московський"?

- Та якась жінка під поїзд кинулась... - відповіли мені люди на зупинці.

Я поглянув в бік мосту, куди вказували люди. Поруч зі мною якийсь хлопець, що теж тільки підійшов на зупинку, спитав:

- І що, збив?

- Та ні... Об'їхав!.. - криво посміхаючись, відповіли йому свідки пригоди.

- Життя довело... - глибоко зітхаючи, промовила одна жіночка, що теж стояла неподалік біля колії.

"Московський" потяг ще постояв кілька хвилин, потім рушив далі, особливо не затримуючись, бо слідом за ним мав їхати ще дизель-потяг "Родакове-Лантратівка".

Через деякий час на місці, де стався нещасний випадок, з'явились двоє чоловіків залізничників, які відтягли понівечене і скривавлене тіло жінки в бік від залізничної колїі, попередньо окресливши місце, де лежало тіло, крейдою, потім накрили його якимись тряпками і, матюкаючись та плюючись, відійшли подалі...

Я разом з іншими людьми стояв трохи подалі і спостерігав за діями залізничників. Було видно, що окривавлене тіло жінки у верхній половині повністю понівечене, голова потрощена, частина нутрощів були також розкидані в різні боки. Хоча ноги залишались цілими...

За кілька хвилин приїхав дизель-поїзд і всі пасажири, що були на зупинці, поїхали... Біля тіла залишались тільки двоє п'яних залізничників, що чекали приїзду міліції...

Лист начальнику Білокуракинського ВН ГУНП Волошину Д.В. від "Білокуракинської самооборони"

Шановний Дмитро Вікторович!

На території нашого району другий рік діє відокремлений підрозділ «Білокуракинська самооборона» громадської організації «Народна рада» Старобільського району Луганської області, зареєстрований в установленому законом порядку. Окрім інших питань роботи підрозділу, визначених його Статутом, є громадський контроль за діяльністю державних органів району та боротьба зі злочинністю. Маючи відповідну інформацію щодо неправомірної діяльності окремих посадових осіб району активісти підрозділу і я, як його голова, зверталися в різні правоохоронні органи нашої держави, включаючи Президента України, щодо привласнення державних коштів, розбазарювання державного майна районних об`єднань «Сільгоспхімія» та «Сільгосптехніка», привласнення їх матеріальної бази та споруд, техніки та сільгоспінвентаря, дорогих токарних та фрезерних станків і т.п. На базі цих великих підприємств в незаконний спосіб їх керівними особами створювалися інші фіктивні підприємства, які в подальшому привласнювалися їх керівниками. Багато мешканців селища, які працювали в названих підприємствах, проживають в селищі і можуть допомогти слідчим органам встановити істину у справі, необхідна лише воля та професіоналізм наших правоохоронних органів. В районі широкий резонанс отримали дії колишнього головного лікаря Хамчич, якого рекомендував на цю посаду голова РДА Іванюченко С.І. З цього приводу ми зверталися також в органи прокуратури та міліції, але ніяких результатів роботи з цього приводу населення району не відчуває і за нашою інформацією ця робота правоохоронними органами району взагалі зупинена.

Ми довго чекали побачити та почути результати роботи міліції та прокуратури району, але поки їх немає, окрім листа управління кримінальної поліції (додається). За повідомленням управління кримінальної поліції ГУНП в Луганській області факти можливих правопорушень внесені до ЄРДС 02 листопада 2015 року і на цьому – крапка. Майже рік не чути, щоб районна поліція енергійно працювала в цих напрямках, а люди чекають реальних результатів її роботи і звертаються з цього приводу в наш штаб і до мене як його керівника. Прошу Вас надати конкретну відповідь щодо порушених мною питань для інформації працівників Білокуракинської ЦРЛ, де я працюю, та населення Білокуракинського району через засоби масової інформації.

З повагою,
голова ВП «Білокуракинська самооборона» О.В. Заїка

Білокуракинський анекдот. Павлівська сепаратистка

Ще одна історія про Павлівську школу.

Одна вже немолода вчителька питає в свого молодого колеги:

- Олександр Сергійович, ви добре розумієтесь в англійській мові?

- Ну, так... Трохи знаю, - каже їй колега-вчитель.

- Тоді поясніть мені, будь-ласка, чому діти в школі мене називають сепаратисткою? Може, із-за цього? - і показує напис у себе на кофті. Олександр Сергійович подивився на кофту, на якій був напис: "Separation Generation". Потім зайшов в Google-перекладач і зробив переклад. Google переклав: "Separation Generation" - "Покоління поділу (розділення)". Все стало зрозуміло. Google не помилився... І діти також абсолютно праві...

ПРО АЛЕЙКИ В ЦЕНТРІ СЕЛИЩА ТА ЗАРПЛАТУ ВІД СІРИКА

На масових, що були на День Незалежності, підходить до мене один молодий хлопець на ім'я Андрюха, явно напідпитку і просить закурити. Даю йому цигарку. Потім він, недовго думаючи, каже:

- Дай мені 20 грн.!

- На що? - питаю.

- Та на пиво, - чесно відповідає.

Бачу, що дійсно чуваку зле... Руки аж трусяться, а грошей немає, випить купити ні за що. І тут я згадав, що бачив цього хлопця серед тих працівників, що кладуть алейки в центрі селища. Мені стало цікаво. Знову питаю в нього:

- Ти ж працюєш? Я бачив, що плитку кладеш?

- Так, - каже. - І що?

- Зарплату ж платять? Чи ні?

- Та оце вже одну алейку зробили, а Сірик й досі нічого не заплатив, сука! Вже навіть цигарки нема за шо купить.

- Як не заплатив? - дивуюсь. - А скільки ж обіцяють заплатить хоч?

- Та півтори тисячі в місяць должні заплатить...

- Як півтори в місяць? - знову дивуюсь. - І хіба там не від виробки платять?

- Та ні, - каже. - Платять за місяць роботи.

- Так це ви так можете робити і місяць, і два, і три.. Аж до Нового року можна алейки класти?.. - питаю.

- Ага, - криво посміхнувся хлопець, - так ми і не поспішаємо... Ну так даси двадцятку? - він настирно продовжував клянчити гроші.

- Понятно... - кажу. - Грошей не дам, бо в самого вже нема. Якщо хочеш пиво, то бери моє.

Я простягнув йому свою недопиту пляшку пива. Він жадібно її схопив і удалився геть...

Ось так у нас в селищі кладуть алейки... І ось так у нас платять за роботу...

Пізніше я почув вже історію, що хлопцям заплатили аванс по 500 грн. І все... На тому виплата зарплати закінчилась... А хлопці продовжують класти алейки, особливо нікуди не поспішаючи...